Вихід із товариства — це насамперед дія, спрямована на припинення корпоративних із правовідносин із товариством.

     Враховуючи, що вихід здійснюється шляхом подання учасником товариству відповідної заяви (рішення), ця дія, на нашу думку, потрапляє під визначення правочину. Нагадаємо: таким вважається дія особи, спрямована на придбання, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦКУ). Тут одразу слід завважити, що не заява про вихід є правочином, а саме подання заяви як дія. А сама заява — лише форма реалізації права на вихід. Тому позови про визнання заяви недійсною не підлягають задоволенню. Тому що подібний спосіб захисту не прописаний у законі (п. 3.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14).

     Учасник вільний реалізувати своє право на вихід у будь-який момент і незалежно від згоди інших учасників та/або самого товариства.

     Закон не містить подібних обмежень. Тобто це право безумовне. Це означає, навіть якщо учасник не повністю вніс свій внесок до статутного капіталу або зовсім не вніс, однаково має право вийти з товариства й воно йому не має права в цьому перешкодити. Причому, як підкреслював Пленум Верховного Суду України, ані рішення загальних зборів, ані внесення змін до статуту не впливають на вихід із товариства. А положення установчих документів, які обмежують або забороняють це право, — незаконні.

     І все-таки, незважаючи на це, є одна обставина, яка, на нашу думку, буде перешкодою для виходу — якщо товариство складається з одного учасника. Адже вищий орган управління товариством складається з учасників (ч. 1 ст. 145 ЦКУ). У цьому разі — з одного. Але товариство не може існувати без вищого органу управління, що унеможливлює вихід єдиного учасника.

     Правовий наслідок виходу учасника — у товариства виникає обов'язок здійснити розрахунок з учасником на його вимогу.

     Перебуваючи в складі учасників, кожний із них володіє часткою (паєм) у статутному капіталі товариства. І чомусь часто-густо право на вихід плутають або необґрунтовано ототожнюють із відступленням (відчуженням) такої частки. Однак вихід і відступлення доволі суттєво відрізняються як за процедурою їх здійснення, так і за наслідками щодо частки, якою володів учасник. Ось основні відмінності.

1. Щоб вийти, учасник повинен подати заяву (рішення). Тоді як для відступлення частки використовують договір, за яким її відчужують (купівлі-продажу, міни, дарування). В останньому випадку діє низка правил і обмежень, які для виходу незастосовні. Наприклад, дотримання переважного права інших учасни­ків на покупку частки.
2. Виходячи з товариства, учасник не має права розпоряджатися подальшою долею частки в статутному капіталі. А при відчуженні, навпаки, своїм вольовим рішенням він передає її у власність конкретного набувача.
3. У разі виходу учасник має право одержати частину вартості майна товариства пропорційно до розміру своєї частки, а при відчуженні — суму, обумовлену між сторонами угоди, у випадку договору купівлі-продажу, або інше майно при міні, чи моральне задоволення при даруванні.

     Поєднує вихід і відступлення лише одне — за їх допомогою припиняються корпоративні правовідносини між учасником і товариством. Однак підкреслю: якщо раптом учасник одночасно ще й директор товариства, то вихід із товариства не тягне припинення його трудових відносин із товариством або цивільно-правових, заснованих на договорі. Тобто вони тривають і можуть бути припинені тільки на підставах, передбачених у трудовому законодавстві чи договорі (законі) відповідно.

     Вихід також слід відокремлювати від виключення учасника з товариства, оскільки останнє відбувається в примусовому порядку, тобто без згоди учасника. Хоча наслідки виключення аналогічні.

Детальніше за телефонами: 

(095) 041-41-13; (093) 488-88-22