Аби реалізувати своє право на вихід, учаснику необхідно донести своє бажання до відома товариства з обмеженою відповідальністю (далі — TOB). Про те, як це зробити, читайте далі…

Учасник, який вирішив вийти з товариства, зобов'язаний повідомити його про це не пізніше ніж за три місяці до виходу.

Але більш стислий або триваліший строк можуть фіксувати в статуті товариства (ч. 1 ст. 148 ЦКУ). Хай там як, а даний строк не може перевищувати одного року (ч. 2 ст. 100 ЦКУ).

Закон не уточнює, як саме й у якій формі учас­ник має повідомити товариство. Тож, учаснику спо­чатку потрібно звернутися до статуту свого TOB, щоби діяти відповідно до нього. Якщо він особли­востей не містить, не біда.

Щодо цього вже давно сформувалася практика, зокрема, підтверджена позицією різних судових інстанцій. Вона полягає в такому:

«функцію повідомлення та одночасно вольово­го рішення про вихід учасника виконує його заява, якщо він фізична особа (для юридичної особи — її рі­шення), подана товариству, з якого він має на­мір вийти.»

Утім це не означає, що інший механізм немож­ливий. Цілком життєздатний і навіть корисний для учасника варіант, коли він надсилає товарист­ву письмове повідомлення про бажання вийти, а потім власне заяву про вихід.

Цим він захищає себе на випадок, якщо інші учасники (товариство) не зацікавлені в його виході або мають на думці максимально відтермінувати дату виходу учасника. А за додат­ково виграний час суттєво зменшити розміри активів товариства, аби учаснику, який вибу­ває, дісталося менше або взагалі нічого. Адже ч. 1 ст. 148 ЦКУ сформульовано доволі неод­нозначно. Тому за потреби товариство може визнати, що заява — це лише повідомлення про вихід, а потім, мовляв, потрібен іще й до­кумент про сам вихід. Загалом, є підґрунтя для зловживань. Та коли попередження передує самій заяві (рішенню), то подібні маніпуляції унеможливлюються.

Є ще один плюс. Три місяці — строк чималий, і за цей час учасник може відмовитися від думки про вихід із товариства. І для цього йому достат­ньо не подати заяви про вихід. Адже так прості­ше, ніж потім спеціально відкликати заяву. Хоча, звісно, якщо останній документ виконує подвійну функцію, то, передумавши виходити, заяву нале­жить відкликати.

ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ" - Ваш надійний юридичний партнер у сфері реєстрації підприємств та корпоративного права.

Детальніше за телефонами: (095) 041-41-13; (093) 488-88-22.

     Вийти зі складу учасників можуть у першу чергу учасники господарського товариства, але не всіх. Рідним це право можна вважати для учасників товариств з обмеженою відповідальністю (TOB), товариств із додатковою відповідальністю (ТДВ) (ст.ст. 148,151 ЦКУ). Особливо для перших, що пояснюється надзвичайною популярністю цієї організаційно-правової форми. Право на вихід із товариства передбачено також для учасників повного й командитного товариства (ст. 126 ЦКУ ст. 77 Закону про господарські товариства). А ось акціонери акціонерного товариства вийти з нього не можуть, оскільки їхній статус підтверджують цінні папери — акції, якими вони володіють. Тому для «акціонерок» вихід із товариства — відчужене поняття.

     Правом на вихід також можуть скористатися члени виробничого кооперативу (ч. 1 ст. 166 ЦКУ ст.ст. 98, 99 ГКУ).

     З приводу виходу зі складу засновників приватного підприємства відповідь неоднозначна. Тобто коли це підприємство створено на основі приватної власності однієї особи, то вихід неможливий. Але якщо засновників кілька, що прямо припускає ст. 113 ГКУ, то вихід із їх числа цілком можливий, але залежить від змісту статуту.

     Правовому регулюванню діяльності приватного підприємства безпосередньо присвячена тільки одна ст. 113 ГКУ. Тому доводиться керуватися загальними положеннями ЦКУ ГКУ тими, які регулюють діяльність ТОВ. Оскільки ця організаційно-правова форма найбільш подібна до приватного підприємства.

     Візьмемо ч. 4 ст. 57 ГКУ вона зобов'язує фіксувати в статуті будь-якого суб'єкта господарювання розмір і порядок формування його статутного капіталу. У ній сказано, що статут може містити й інші відомості, що не суперечать чинному законодавству. Отже, якщо приватне підприємство створено, наприклад, двома засновниками, то, вважаємо, за аналогією до закону вони можуть включити до статуту положення, властиві регулюванню діяльності ТОВ. У тому числі питанням, присвяченим реалізації права на вихід зі складу засновників.

     Вихід зі складу учасників — це юридична дія, спрямована на припинення корпоративних правовідносин між учасником

     Вихід докорінно відрізняється від відступлення частки в статутному капіталі, тому їх не можна ототожнювати. Його можна реалізувати в усіх господарських товариствах, крім акціонерного. Також правом на вихід може скористатися член виробничого кооперативу та, за певних умов, засновник приватного підприємства.

Детальніше за телефонами: 

 (095) 041-41-13; (093) 488-88-22

     Вихід із товариства — це насамперед дія, спрямована на припинення корпоративних із правовідносин із товариством.

     Враховуючи, що вихід здійснюється шляхом подання учасником товариству відповідної заяви (рішення), ця дія, на нашу думку, потрапляє під визначення правочину. Нагадаємо: таким вважається дія особи, спрямована на придбання, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦКУ). Тут одразу слід завважити, що не заява про вихід є правочином, а саме подання заяви як дія. А сама заява — лише форма реалізації права на вихід. Тому позови про визнання заяви недійсною не підлягають задоволенню. Тому що подібний спосіб захисту не прописаний у законі (п. 3.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14).

     Учасник вільний реалізувати своє право на вихід у будь-який момент і незалежно від згоди інших учасників та/або самого товариства.

     Закон не містить подібних обмежень. Тобто це право безумовне. Це означає, навіть якщо учасник не повністю вніс свій внесок до статутного капіталу або зовсім не вніс, однаково має право вийти з товариства й воно йому не має права в цьому перешкодити. Причому, як підкреслював Пленум Верховного Суду України, ані рішення загальних зборів, ані внесення змін до статуту не впливають на вихід із товариства. А положення установчих документів, які обмежують або забороняють це право, — незаконні.

     І все-таки, незважаючи на це, є одна обставина, яка, на нашу думку, буде перешкодою для виходу — якщо товариство складається з одного учасника. Адже вищий орган управління товариством складається з учасників (ч. 1 ст. 145 ЦКУ). У цьому разі — з одного. Але товариство не може існувати без вищого органу управління, що унеможливлює вихід єдиного учасника.

     Правовий наслідок виходу учасника — у товариства виникає обов'язок здійснити розрахунок з учасником на його вимогу.

     Перебуваючи в складі учасників, кожний із них володіє часткою (паєм) у статутному капіталі товариства. І чомусь часто-густо право на вихід плутають або необґрунтовано ототожнюють із відступленням (відчуженням) такої частки. Однак вихід і відступлення доволі суттєво відрізняються як за процедурою їх здійснення, так і за наслідками щодо частки, якою володів учасник. Ось основні відмінності.

1. Щоб вийти, учасник повинен подати заяву (рішення). Тоді як для відступлення частки використовують договір, за яким її відчужують (купівлі-продажу, міни, дарування). В останньому випадку діє низка правил і обмежень, які для виходу незастосовні. Наприклад, дотримання переважного права інших учасни­ків на покупку частки.
2. Виходячи з товариства, учасник не має права розпоряджатися подальшою долею частки в статутному капіталі. А при відчуженні, навпаки, своїм вольовим рішенням він передає її у власність конкретного набувача.
3. У разі виходу учасник має право одержати частину вартості майна товариства пропорційно до розміру своєї частки, а при відчуженні — суму, обумовлену між сторонами угоди, у випадку договору купівлі-продажу, або інше майно при міні, чи моральне задоволення при даруванні.

     Поєднує вихід і відступлення лише одне — за їх допомогою припиняються корпоративні правовідносини між учасником і товариством. Однак підкреслю: якщо раптом учасник одночасно ще й директор товариства, то вихід із товариства не тягне припинення його трудових відносин із товариством або цивільно-правових, заснованих на договорі. Тобто вони тривають і можуть бути припинені тільки на підставах, передбачених у трудовому законодавстві чи договорі (законі) відповідно.

     Вихід також слід відокремлювати від виключення учасника з товариства, оскільки останнє відбувається в примусовому порядку, тобто без згоди учасника. Хоча наслідки виключення аналогічні.

Детальніше за телефонами: 

(095) 041-41-13; (093) 488-88-22