Дуже поширеною є ситуація, коли у сільській місцевості люди живуть у будинках десятки років, але не мають жодних документів, які б підтверджували право власності на їхнє житло. Як наслідок виникає купа проблем, починаючи від укладення договорів з РЕСом на постачання світла, Облгазом на постачання газу тощо, не кажучи вже про процедуру спадкування, дарування чи продажу такого будинку.

Якщо звернутися до букви Закону, то така нерухомість, на яку не оформлено права власності не являється майном людини, яка в ньому проживає і визнається самочинно збудованим. А отже, враховуючи докорінні зміни у законодавстві, які відбуваються сьогодні, рано чи пізно вас і вашу родину можуть з нього виселити.

Для того, щоб оформити всі необхідні права на ваше житло вам варто пройти чимало дорогих та складних процедур і лише пройшовши всі ці кола бюрократичного пекла ви зможете спати спокійно у своїй оселі. Враховуючи, що будинки у сільській місцевості рідко перевищують 300 кв.м. і були збудовані до 2011 року, ми розкажемо саме про таку категорію приміщень. Отже, з чого варто починати?

Перше, що вам необхідно – це здійснення технічної інвентаризації вашого будинку. Технічна інвентаризація це абсолютно не складна процедура, яка полягає у виїзді техніка (експерта) з інвентаризації до вашого домоволодіння і здійснення замірів всіх об’єктів нерухомості, як всередині так і ззовні, які знаходяться на вашому подвір’ї (будинок, комора, погріб, гараж, вигрібна яма тощо). Такі техніки є як в обласному бюро технічної інвентаризації (БТІ), так і в приватних організаціях, які займаються такими роботами. Що цікаво, приватні експерти та організації зроблять інвентаризацію вашого домоволодіння набагато швидше, якісніше і дешевше, порівняно з БТІ. Після виїзду техніка та здійснення замірів ви маєте отримати технічний паспорт, у якому буде зазначене ваше прізвище як замовника, будуть зроблені креслення вашої ділянки і усіх споруд на вашій ділянці. Перевірте, щоб на технічному паспорті була відмітка про технічне обстеження будинку. Термін здійснення інвентаризації та виготовлення технічного паспорту займе у вас не більше 10 днів.

Наступний ваш крок – це Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держбудінспекція). До Держбудінспекції треба зібрати наступний перелік документів: 1) документи на землю  (акт чи свідоцтво про право власності на землю або договір оренди земельної ділянки, або довідку з сільської ради про те, що у вас немає заборгованості зі сплати податку на землю); 2) технічний паспорт з проведеною інвентаризацією; 3) декларацію про готовність будинку до експлуатації (заповнити її вам можуть допомогти працівники Держбудінспекції). Протягом 10-ти робочих днів, Держбудінспекція зареєструє подану вами декларацію і видасть вам її з відміткою про реєстрацію. З цього моменту ви офіційно повідомили органи державної влади про те, що ваша нерухомість існує і ви маєте на неї певні права.

Наступний державний орган, куди вам треба звернутись – це Державна реєстраційна служба речових прав на нерухоме майно Кіровоградського районного управління юстиції (реєстратор). До державного реєстратора ви маєте подати заяву про реєстрацію права власності (за необхідності, з відповідними додатками – про це треба буде попередньо дізнатись у реєстратора). Разом із такою заявою вам необхідно буде подати реєстратору технічний паспорт на ваш будинок, зареєстровану декларацію, копію вашого паспорта. Інколи реєстратор може вимагати від вас документи на землю під вашим будинком. Не дивлячись на те, що така норма законом прямо не передбачена, ми не радимо доказувати свою правоту, адже простіше надати документ і швидше зареєструвати своє право. Строки такої реєстрації 14 днів, і відповідно до закону не можуть бути більшими.

Також. Хочемо наголосити на тому, що здійснення процедури реєстрації права власності (отримання свідоцтва про право власності), а також отримання витягу про державну реєстрацію права власності в державному реєстрі буде платним, однак вартість таких платежів не перевищить 300 гривень.

Таким чином, користуючись нашими порадами, всього за півтора – два місяці ви можете набути право власності на свій будинок і назавжди себе убезпечити від небажаних конфліктів і непорозумінь стосовно права вашого проживання в ньому. Наша мета – це захист ваших прав!

Більш детальну інформацію з цього приводу ви можете отримати за телефонами (095) 04-14-113, (093) 488-88-22 або на сайті http://www.alc-kr.com.ua

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

     Вихід із товариства — це насамперед дія, спрямована на припинення корпоративних із правовідносин із товариством.

     Враховуючи, що вихід здійснюється шляхом подання учасником товариству відповідної заяви (рішення), ця дія, на нашу думку, потрапляє під визначення правочину. Нагадаємо: таким вважається дія особи, спрямована на придбання, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦКУ). Тут одразу слід завважити, що не заява про вихід є правочином, а саме подання заяви як дія. А сама заява — лише форма реалізації права на вихід. Тому позови про визнання заяви недійсною не підлягають задоволенню. Тому що подібний спосіб захисту не прописаний у законі (п. 3.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14).

     Учасник вільний реалізувати своє право на вихід у будь-який момент і незалежно від згоди інших учасників та/або самого товариства.

     Закон не містить подібних обмежень. Тобто це право безумовне. Це означає, навіть якщо учасник не повністю вніс свій внесок до статутного капіталу або зовсім не вніс, однаково має право вийти з товариства й воно йому не має права в цьому перешкодити. Причому, як підкреслював Пленум Верховного Суду України, ані рішення загальних зборів, ані внесення змін до статуту не впливають на вихід із товариства. А положення установчих документів, які обмежують або забороняють це право, — незаконні.

     І все-таки, незважаючи на це, є одна обставина, яка, на нашу думку, буде перешкодою для виходу — якщо товариство складається з одного учасника. Адже вищий орган управління товариством складається з учасників (ч. 1 ст. 145 ЦКУ). У цьому разі — з одного. Але товариство не може існувати без вищого органу управління, що унеможливлює вихід єдиного учасника.

     Правовий наслідок виходу учасника — у товариства виникає обов'язок здійснити розрахунок з учасником на його вимогу.

     Перебуваючи в складі учасників, кожний із них володіє часткою (паєм) у статутному капіталі товариства. І чомусь часто-густо право на вихід плутають або необґрунтовано ототожнюють із відступленням (відчуженням) такої частки. Однак вихід і відступлення доволі суттєво відрізняються як за процедурою їх здійснення, так і за наслідками щодо частки, якою володів учасник. Ось основні відмінності.

1. Щоб вийти, учасник повинен подати заяву (рішення). Тоді як для відступлення частки використовують договір, за яким її відчужують (купівлі-продажу, міни, дарування). В останньому випадку діє низка правил і обмежень, які для виходу незастосовні. Наприклад, дотримання переважного права інших учасни­ків на покупку частки.
2. Виходячи з товариства, учасник не має права розпоряджатися подальшою долею частки в статутному капіталі. А при відчуженні, навпаки, своїм вольовим рішенням він передає її у власність конкретного набувача.
3. У разі виходу учасник має право одержати частину вартості майна товариства пропорційно до розміру своєї частки, а при відчуженні — суму, обумовлену між сторонами угоди, у випадку договору купівлі-продажу, або інше майно при міні, чи моральне задоволення при даруванні.

     Поєднує вихід і відступлення лише одне — за їх допомогою припиняються корпоративні правовідносини між учасником і товариством. Однак підкреслю: якщо раптом учасник одночасно ще й директор товариства, то вихід із товариства не тягне припинення його трудових відносин із товариством або цивільно-правових, заснованих на договорі. Тобто вони тривають і можуть бути припинені тільки на підставах, передбачених у трудовому законодавстві чи договорі (законі) відповідно.

     Вихід також слід відокремлювати від виключення учасника з товариства, оскільки останнє відбувається в примусовому порядку, тобто без згоди учасника. Хоча наслідки виключення аналогічні.

Детальніше за телефонами: 

(095) 041-41-13; (093) 488-88-22

     Для Вас важливо уважно прочитати отриманий судовий наказ на предмет його відповідності всім вимогам, що висуваються до виконавчих документів. Так, згідно зі ст. 18 Закону України «Про ви­конавче провадження» у виконавчому документі обов'язково зазначають:

• назву й дату видачі документа, найменуван­ня органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видала;
• дату прийняття й номер рішення, за яким видано документ;
• повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їхнє місцезнахо­дження (для для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та борж­ника (для для юридичних осіб), індивідуальний ідентифі­каційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб — платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника або можуть сприяти примусовому виконанню. Зокрема, дата на­родження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
• резолютивну частину рішення;
• дату набрання законної (юридичної) сили рішенням;
• строк пред'явлення виконавчого докумен­та до виконання.

     Виконавчий документ повинен бути підпи­саний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріпле­ний печаткою.

     Якщо в судовому наказі виявлено помилку, то краще відразу скористатися ст. 117 ГПК і звернутися до суду, який видав такий наказ, із вимогою про її виправлення. Для цього до суду потрібно подати відповідну заяву довіль­ної форми, у якій зазначити допущений не­долік під час оформлення судового наказу. Господарський суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника й ви­носить ухвалу. Неявку стягувача й боржника не вважають перешкодою для розгляду заяви. До цього моменту господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

     Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві й борж­нику в п'ятиденний строк із дня її винесення.

Детальніше за телефонами: 

(095) 041-41-13; (093) 488-88-22

Згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у власність громадянам земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Кодексу.

Відповідно до вимог частин шостої – дев’ятої цієї статті громадяни, в тому числі військовослужбовці, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, – із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури (стаття 186-1 Кодексу). Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107–115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з статтями 125, 126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Звертаємо увагу, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно з підпунктом 6-1 пункту 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, підпунктом 4.32 пункту 4 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 10 травня 2012 року № 258, зареєстрованим в Мін’юсті України 30 травня 2012 року за № 852/21164, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов