Відповідно до цих змін: правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція  судів поширюється на будь-який   юридичний спір   та будь-яке кримінальне   обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.

        Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.  Верховний Суд є   найвищим   судом у  системі  судоустрою України.  Відповідно  до закону, можуть          діяти вищі спеціалізовані суди. Створення  надзвичайних та особливих судів не допускається.

Також в законі прописано, що без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Суддя обіймає посаду безстроково.

Для звільнення судді ,повинні бути такі підстави:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.

Відповідно до закону  правосуддя здійснюють судді.

Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Змінами передбачено також  призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Голову Верховного Суду обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду. Однак, відповідно до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України, згідно із змінами до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом. Упродовж двох років переведення судді з одного суду до іншого здійснює Президент України на підставі відповідного подання Вищої ради правосуддя.
Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

Також в  статті 129  прописано ,що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Змінами передбачено ,що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;

2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;

3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;

4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;

5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;

6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;

7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;

8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;

Відповідно до Нової Конституції Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена.

Строк повноважень обраних (призначених) членів Вищої ради правосуддя становить чотири роки. Одна й та ж особа не може обіймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспіль.

Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

Член Вищої ради правосуддя має належати до правничої професії та відповідати критерію політичної нейтральності.

Щодо повноважень Конституційного Суду , то стаття 147 Конституції України свідчить про те ,що  Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

 До складу Конституційного Суду України входять вісімнадцять суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Відповідно до статусу судді КСУ - суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ятнадцять років, високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності.

Суддя Конституційного Суду України не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно.

 Новації  не оминули  й діяльність прокуратури.

Згідно з законом прокуратура має такі повноваження:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.

Також зміни торкнулися адвокатуру.

Зокрема, в Конституції прописано - для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена".

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положення Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім частини шостої статті 124 Конституції України в редакції цього Закону, яка набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Верховна Рада України протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом передає подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до Вищої ради правосуддя для розгляду питання про призначення судді на посаду.

Матеріали та подання Вищої ради юстиції про призначення суддів строком на п'ять років, не розглянуті до дня набрання чинності цим Законом, повертаються до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про призначення суддів на посади відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

 Конституція держави повинна бути такою, щоб не порушувати Конституцію громадянина!

Будемо мати надію, що зміни в головному Законі України принесуть і кращі зміни в життя громадян України.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Найважливіша подія в житті для кожної людини – одруження. Кожен із нас мріє створити сім’ю, народити та виховати дітей, придбати квартири,будинки ,автомобілі, земельні ділянки. В цей час ні чоловік,ні дружина не замислюються про юридичну сторону правовідносин ,адже зараз у них все добре,вони насолоджуються сімейним життям.

Та не в усіх сім’ях панує злагода, любов та повага. Іноді приходить мить ,коли подружжя розуміє, що подальше спільне життя  неможливе. Причини можуть бути різними : несумісність характерів, відсутність кохання, розбіжності у виховані дітей та ін. З цієї миті між чоловіком і дружиною починається війна.

Щоб вирішити проблеми сімей, які розпадаються, слід звернутися до суду. Поділ майна та дітей між подружжям це завжди проблема, справи з цього приводу не такі прості та швидкі , як здається на перший погляд.

Відповідно до статті Сімейного кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. В разі його поділу частки майна дружини та чоловіка є рівними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна,спір може бути вирішений судом.

Розділити майно ( нажите в період шлюбу або сумісного проживання) між подружжям  можна  як під час шлюбу, так і після його розірвання. Термін позовної  давності за позовами про поділ майна становить три роки з дня коли один із подружжя  дізнався про порушення свого права. Тому , щоб поділити  майно  не обов’язково  розривати  шлюб.

Майно може бути спільним та особистим (приватним) кожного з подружжя.

Сумісна власність подружжя – це майно ,яке набуте подружжям за час шлюбу( або під час спільного проживання), крім індивідуальних речей.

Зазвичай, частки  майна  дружини та чоловіка є рівними ,якщо між ними не було домовленості, не заключено шлюбний договір та ін.

При поділі майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що дійсно мають істотне значення : знищення або пошкодження спільного майна, шкода інтересам сім’ї , недбальство ,зловживання спиртними напоями, сварки, продаж майна без згоди одного з подружжя. Більшу перевагу має той  із подружжя, з ким залишаються проживати діти.

Що ж таке особиста власність?

Особистою приватною власністю дружиною або чоловіка є майно набуте нею чи ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування ,та майно набуте нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй чи йому особисто.  Користуючись Сімейним кодексом України, суд повинен установити факт набуття майна під час шлюбу та факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця.

Слід  звернути  увагу  на  такі  критерії  спільної сумісної власності : час набуття  майна та кошти за які майно було придбане.

Поняття «цивільний шлюб» вже давно існує в нашому суспільстві, але в законодавстві його не має. Що ж це за  поняття та які його ознаки?

Коли  чоловік  та  жінка проживають на одній житловій площі та ведуть спільне  господарство, в органах РАЦСу  відсутня  реєстрація таких відносин - такі відносини називають «фактичними» або « цивільним шлюбом».

Відповідно до статті Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою ,майно ,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Зазвичай, майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, оформлюється  на когось  одного з  подружжя, тому воно являється виключно його майном, адже факт проживання сім’єю не встановлено. Інший учасник  цивільних  відносин,  позбавлений права на це майно, якщо не доведе в судовому порядку, що воно являється спільною власністю.

При зверненні до суду необхідно: довести факт проживання однією сім’єю; довести,що майно набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю; переконати  суд  у  необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому бережіть свої сім’ї! Поважайте одне одного , ростіть в любові своїх дітей, нехай ваше сімейне вогнище палає надією та коханням!

Юрист  загальної  практики

Юридичної компанії «АЛЬФА  ЛЕКС КОНСАЛТІНГ»

Катерина Овчаренко

Щоб детальніше розглянути та зрозуміти Європейську систему захисту прав людини, потрібно заглянути в глибини історії.

Друга світова війна змінила погляди людства на гарантії миру та на  захист прав людини у світі. Панування нацистського режиму у Німеччині , який проявився у страшному геноциді, сприяло відродженню в повоєнні роки теорії природного права, а негативне ставлення до расизму призвело до поширення  ідеї  про невідчужуваність природних прав людини незалежно від походження, кольору шкіри, майнових статків та ін. Саме в цей час механізми захисту прав людини перестали бути суто внутрішньою компетенцією держав,а набули міжнародного значення, втілившись в ідеї утворення нового міжнародного правопорядку, основаного на повазі до основних прав і свобод людини.

10 грудня 1948 року була прийнята Загальна декларація прав людини. Основним завданням декларації  є створення « такого світу, в якому люди будуть вільні від страху та нужди», а права людини охоронятимуться « силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як  до останнього засобу до повстання проти  тиранії та гноблення».

В Європі, яка найбільше постраждала в наслідок війни, було ініційовано інтеграційні процеси , початком яких можна вважати Конгрес Європи, що відбувся в Гаазі з 7 по 10 травня 1948 року. Вже через рік після цього,5 травня 1949 року, на форумі, який відбувся в Лондоні,  було підписано Статут Ради Європи.

На  засіданні  першої  сесії  Консультативної Асамблеї Ради Європи ,яка відбулася 19 серпня 1949 року, з  доповіддю про проект майбутньої Конвенції   про захист  прав  людини  та основних свобод виступив Тейт- Жан. Конвенція  мала  не  тільки  закріпити  низку  прав  і свобод людини, але й створити Європейський суд з прав людини.

7 серпня 1950 року Комітет міністрів схвалив проект Конвенції. Трохи пізніше ( 25 серпня 1950 року) Консультативна Асамблея Ради Європи прийняла рекомендацію доповнити Конвенцію такими правами ,як право власності , право на освіту, право на вільні вибори. Доопрацьована експертами  Конвенція , зрештою була підписана на сесії Комітету міністрів у Римі 4 листопада 1950 року.

За багато років ,що минули  з часу прийняття Конвенції про захист прав  людини  та  основоположних  свобод , вона  багато  разів змінювалася та доповнювалася  Протоколами  до  неї.

Норми Конвенції та Протоколів до неї можна поділити на три види : матеріальні,організаційні та процесуальні.

Матеріальні  норми  містяться  переважно в Розділі І Конвенції та Протоколах №№1,4,6,7,12,13 до неї, де  встановлюється перелік гарантованих прав і свобод людини.

Наприклад, ось як звучать основні статті Розділу І :

- право на життя;

- заборона катування;

- заборона рабства і примусової праці;

- право на свободу та с особисту недоторканність;

- право на справедливий суд;

- ніякого покарання без закону;

- право на повагу до приватного і сімейного життя;

- свобода думки,совісті і релігії.

Та ще багато інших свобод і прав, які дають можливість громадянину, людині, особистості право на захист та свободу.

Існують міжнародні стандарти прав і свобод людини,які виконують наступні функції : 1) визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнанні Державами-учасницями тієї чи іншої Конвенції; 2) формулювання змісту прав і свобод, що повинні  одержати втілення в Конституціях і Законах Держав-учасниць Конвенції; 3) встановлення зобов’язань Держав щодо забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод ; 4 ) фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини.

Україна є учасницею Основних Міжнародних Конвенцій у галузі прав людини. З їх урахуванням створювалася Конституція України.

Тож  будемо  мати  надію, що наші  права і свободи міцно захищені основним законом України.

Юрист загальної практики               

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Від тюркського слово «пай» - визначення частки в майні чи майнових правах. Вході аграрної реформи, в нашій країні, провадилися паювання землі й майна. За нашою правовою традицією пайові фонди існують у суб’єктів аграрного права кооперативного типу : колективному сільського господарському підприємстві чи сільськогосподарському кооперативі ( колгоспи,радгоспи,фермерства). Кожен член таких підприємств має свою частку в майні підприємства ,тобто свій майновий пай. Відповідно до закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» ,до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених завдяки діяльності підприємства, цінні папери, акції,гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення вартості пайового фонду майна членів підприємств провадиться за методикою уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, реорганізованих, та затверджених постановою Кабінету Міністрів України.

Права членів підприємства на паї залежать від їх трудового внеску. Робітнику підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки в пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Пай може успадковуватися відповідно до Цивільного законодавства України. Уразі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру пайового фонду.

Часто люди помилково вважають, що пай – індивідуально визначене майно  чи земельна ділянка і при виході з кооперативу вимагають повернення  своєї  землі  або  своєї механізації. Та згідно із законом , будь - то комбайн,трактор , земельна ділянка , це все являється власністю підприємства. У  людини  є  лише пай – це право на отримання якоїсь частини доходу підприємства,або ж певної частки майна,при виході із кооперативу або підприємства. Селянину (робітнику) при виході з підприємства  може  бути передане не те майно , що він вніс до кооперативу,а зовсім інше. Отже, пай – це не майно,а право, до того ж це право може бути й не реалізованим. Вразі збиткової роботи підприємства його співробітник (селянин, робітник) не  отримує  жодних доходів  на свій пай.

Зміни  у  правовому  режимі майнового паю несуть початок з 1992 року. Далі в 1997 р. пай визначається, як майновий внесок члена кооперативу,в 2000 р. реформування колективних сільськогосподарських підприємств,які працюють на умовах оренди землі і майна, в 2001 р. реорганізація сільськогосподарських підприємств. Та найістотнішою зміною правового режиму майнового паю стало юридичне закріплення можливості укладення договорів оренди, купівлі-продажу, дарування майнових паїв. Оренда,як і купівля-продаж,згідно з цивільним законодавством, застосовуються лише до індивідуально визначеного майна. А пай-не майно ,а лише право на отримання майна в майбутньому. Все вище перераховане кардинально змінило правовий режим майнового паю,який набув окремих рис правового режиму індивідуально визначеного майна. Незабаром у Цивільному кодексі було закріплено,що право оренди поширюється і на майнові права.

Згодом в ході аграрної реформи та паювання майна , виявилося ,що селяни не сформували в собі ринкову свідомість,почуття власника землі, тому Президент видає Указ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення». Він передбачає створення умов для викупу майнових паїв сільськогосподарськими підприємствами. На основі об’єднання майнових паїв , Указом  Мінагрополітики (2003 рік) , створюються сільськогосподарські формування аграрного ринку.

Документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, є державний акт про право власності на землю. На сьогоднішній день, багато селян маючи такий документ не знають,що з ним робити. Щоб обробляти землю потрібно мати механізацію та кошти на закупівлю зерна, насіння ,палива та ін. Тому багато з них продають землю або ж здають в оренду , складаючи при цьому договір оренди.

Предметом договору оренди земельної частки ( паю) є право на земельну частку ( пай) ,що знаходиться у колективній власності . До того ж ця частка(пай) не виділена в натурі( на місцевості), а право на таку земельну частку засвідчується сертифікатом.

Договір оренди земельної частки повинен складатися відповідно до Типового договору оренди земельної частки, затвердженого наказом Держкомзему від 2000-го року.

Для реєстрації договору оренди орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування : договір оренди у двох примірниках; сертифікат на право на земельну частку (пай).

Виконавчий комітет сільської,селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи,реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації.

Умови складання нового договору можуть бути зміненні лише за згодою обох сторін.

Українські фермера гарні господарі, тому матимемо надію ,що наші чорноземи в надійних руках.

Юрист загальної практики              

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 06.01.2016 «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» : 1) документи у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, подані до 01 січня 2016 року на розгляд Міністерству юстиції України та його територіальним органам, у тому числі через посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, підлягають розгляду державними реєстраторами, посадовими особами Міністерства юстиції України та його територіальних органів у строки та у порядку, передбачені законодавством, що діяло на дату подання таких документів.

Також було зазначено, що  до впровадження програмного забезпечення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а також функціонування порталу електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань:

надання послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, здійснюється відповідно до законодавства за допомогою діючого програмного забезпечення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, Єдиного реєстру громадських формувань, Реєстру громадських об'єднань.

Наказом встановлено, що виписки з Єдиного державного реєстру, сформовані за результатом проведених реєстраційних дій, надаються у паперовій формі на аркушах паперу форматом А4 (210 х 297 міліметрів) без використання спеціальних бланків, проставляння підпису та печатки державного реєстратора.

Окрім того, в наказі зазначається, що до запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Державної судової адміністрації України, коли при передачі інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі примірника судового рішення, яке тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, судового рішення про арешт корпоративних прав та про заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, такі примірники судових рішень подаються заявником або надсилаються судом у паперовій формі;  до запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку відомості 1) про відсутність (наявність) нескасованих випусків цінних паперів юридичної особи - емітента - у день отримання запиту від суб’єкта державної реєстрації; 2) про відсутність (наявність) нескасованих випусків цінних паперів юридичної особи - емітента - протягом 30 календарних днів з дати отримання відомостей про проведення реєстраційної дії щодо початку проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 3) про відсутність (наявність) нескасованої реєстрації випуску акцій акціонерного товариства - у день отримання запиту від суб’єкта державної реєстрації; 4) про відсутність (наявність) нескасованої реєстрації випуску акцій акціонерного товариства - протягом 30 календарних днів з дати отримання відомостей про проведення реєстраційної дії щодо початку проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, отримуються на письмовий запит державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, крім випадків, коли такі відомості були подані безпосередньо заявником.

Прес-служба

Юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”

У  римському  праві  суперфіцій  означає  спадкове  і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі.

Суперфіцій  в нашому сучасному українському праві – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі.

Особливість  суперфіцію  полягає  в тому , що таке право може відчужуватися  землекористувачем або передаватися  у  порядку  спадкування на підставі договору або заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток  від  промислових об’єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Право користуватися чужою земельної ділянкою може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Таке  право може бути припинено у випадку : коли власник земельної ділянки та землекористувач являється однією особою; закінчення строку права користування ; відмови землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль; за рішення суду в інших випадках установлених законом.

Відповідно до Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншої особи для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель( суперфіцій).  Суперфіцію  як  такого в цій нормі нема, проте конкретизуються положення ЦК про право власника на розпорядження власним майном, шляхом передачі іншій особі під забудову. Але право власника надавати своє майно в користування для забудови ще не є суперфіцієм, а лише передумовою його виникнення.

Суперфіцій виникає на підставі заповіту або договору.

Істотними умовами договору про встановлення суперфіцію є : 1)місце розташування та розмір земельної ділянки; 2) мета надання земельної  ділянки у користування; 3) вид і обсяги будівництва ; 4) умови збереження стану об’єкта суперфіцію ; 5)  строк дії договору; 6) плата  за договором суперфіцію.

Закон України передбачає тільки два види плати за землю : земельний податок та оренду плату.

Слід пам’ятати, що укладаючи договір суперфіцію потрібно виважено підійти  до  умови  плати  за договором і викласти її з урахуванням положення статті Цивільного кодексу, яка встановлює обов’язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, та інші платежі ,встановленні законом.

Крім того, договір про встановлення суперфіцію допускає , що разом із суперфіціарієм  земельною ділянкою може користуватися і сам власник. Дуже важливо регламентувати повноваження цих осіб.

Згідно  статті  Цивільного кодексу  та статті  Земельного кодексу «до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить  право власності, право користування на земельну ділянку, на якій  вони  розміщенні, без  зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача)».

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки,  право  на  яку  переходить  у  зв’язку  з  набуттям  права  власності на ці об’єкти.

У  разі  припинення  суперфіцію  право власності на зведені на ділянці будівлі  вирішується  таким  чином : за згодою сторін; рішення суду про викуп власником земельної ділянки зведеною будівлі; рішення суду про викуп власником будівлі земельної ділянки на якій вона розміщена; суд визначає умови користування земельною ділянкою власником будівлі на новий строк.

В  інших  випадках при припиненні суперфіцію право власності суперфіціарія  на зведеній ним споруди припиняється; вони підлягають зносу, земельна ділянка приводиться до стану в якому вона була до надання у користування.

Дослідженням проблематики правової природи суперфіцію займаються як представники цивільно-правової ,так і земельно-правової науки. Науковий аналіз  проводився  і проводиться до сьогодні у контексті з’ясування загальної теми - речові права на чуже майно, або ж з огляду на рецепції суперфіцію  як  інституту римського права у сучасному цивільному праві.

На  сьогоднішній день , при зростанні ринкової вартості нерухомості загалом, і земельних ділянок зокрема ,обумовило практично неможливість набуття земельних ділянок у власність( а під забудову і поготів).

Але все ж таки будемо мати надію на те, що земельні ділянки під будь-які забудови  не стануть джерелом розбрату , корупції та несправедливості. Адже законодавство України встановлює міцні гарантії для суперфіціарія, що у випадку реалізації права на забудову зумовлює широке застосування суперфіцію.

Юрист загальної практики              

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Державний  земельний  кадастр  є  важливою  ланкою  державного управління  земельним  фондом. Він  забезпечує  прийняття  важливих обґрунтованих  рішень  у  галузі  організації  раціонального  використання та охорони  земель.  Важливість  земельного  кадастру  особливо  зросла  в умовах  проведення  земельної  реформи,  введення  плати  за землю, включення  земельних ресурсів до системи ринкових відносин .

Складовою  Державного  земельного кадастру є реєстрація земельних ділянок. Державний реєстр земель складається -  з книги  записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею , договорів оренди, кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку. Порядок  та  умови  державної  реєстрації  земельної ділянки  зазначені  в  Інструкції  про  порядок  складання , видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди землі. Порядок записів , реєстрацію , оформлення договорів та ін. здійснюють районна ,міська , селищна, сільська рада; державних актів на право власності на землю – місцеві державні  органи  земельних  ресурсів Держкомзему України. Забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право на землю, покладається  на  відповідні  державні  органи  земельних  ресурсів  Держкомзему  України. У додатках до інструкції вказано  форми  та  таблиці  книг  реєстрації  документів  про право на землю.

Кадастрові  відомості про землю  оформляються  у  вигляді оновлюванної  спеціальної  базової  документації, яку складають щороку. Документація може  бути текстовою або ж картографічною. Це можуть бути схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, кількість, якість і продуктивність земель державної, приватної і комунальної власності.

Дані Державного земельного кадастру  обов’язково враховують при плануванні, використанні  та охороні земель,  вилученні та наданні земельних ділянок, проведенні землеустрою та ін.

Таким чином , ми бачимо,  що Державний земельний кадастр являється і призначений для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування , заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян, інформацією про природній стан, господарське призначення і правовий  режим  земель, з метою  організації  їх раціонального використання  та  охорони,  регулювання  земельних  відносин, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, визначення розміру плати за землю.

Відповідно до статті Земельного кодексу основними завданнями введення Державного земельного кадастру є : забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Крім того, згідно статті ЗК Державний земельний кадастр включає  : кадастрове зонування ; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів ; економічну та грошову оцінку земель; облік кількості та якості земель; державну реєстрацію ділянок.

Тепер ми знаємо, що Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення сукупності відомостей і документів про місця розташування  та  правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників та землекористувачів.

Тож матимемо надію, що українські землі в руках справжніх господарів!

Юрист загальної практики              

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Сьогодні  багато громадян  України  як міської,  так і сільської місцевості мають у користуванні земельні наділи, ділянки, паї. Землі ми з вами маємо,а  чи  є  у нас права  на цю землю? В якому випадку ми позбудемося права власності на земельну ділянку? Розглянемо підстави припинення прав на землю та вилучення земельних ділянок.

Відповідно до Земельного кодексу підставами припинення прав власності на земельну ділянку є : добровільна відмова власника від права на землю; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду.

Відповідно до статті Цивільного кодексу право власності на земельні ділянки  може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У Земельному кодексі чітко вказані підстави для припинення права користування земельною ділянкою, а саме : добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК: припинення діяльності державних чи комунальних підприємств,установ; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Якщо власник земельної ділянки добровільно відмовився від землі на користь держави або територіальної громади його право власності припиняється за заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або місцевого самоврядування,у разі згоди на це ,укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Документ засвідчується нотаріально та підлягає державній реєстрації.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою ,у разі добровільної відмови землекористувача, здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Останній на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою,про що повідомляє органи державної реєстрації.

У земельному кодексі передбачено примусове припинення прав на земельну ділянку. У випадку якщо : земля використовувалась не за цільовим призначенням; не усунено допущенні порушення законодавства (забруднення земель відходами,стічними водами та ін.,засмічення) в терміни встановленні органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів; проведене примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; примусове звернення стягнень на земельну ділянку по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки та ін.

Перелік підстав для примусового вилучення земельної ділянки визначений статтею Земельного кодексу України ,є вичерпним.

Примусове вилучення земельної ділянки можливе виключно за рішенням суду.

Відповідно до статі Кодексу адміністративного судочинства України,адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються Апеляційним адміністративним судом за місцем її розташуванням. Судом Апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Вищий адміністративний суд України.

За законом примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання власнику іншої рівноцінної земельної ділянки, це стосується і житлового будинку. Якщо відбулося примусове відчуження житлового будинку, то власнику надають інший благоустроєний житловий будинок відповідно.

Крім цього власник земельної ділянки або будівлі має право отримати повне відшкодування вартості відповідно належної йому землі або будівлі.

Викупна ціна , яку отримує власник, повинна включати крім вартості земельної ділянки, вартість житлового будинку, інших будівельних споруд, насаджень, збитки, завданні власнику внаслідок викупу земельної ділянки . У разі надання власнику іншої земельної ділянки у викупну ціну включається вартість виготовлення документації із землеустрою, а також витрати ,пов’язані з державною реєстрацією.

Тож бережімо свою землю, себе і  Україну!         

Юрист загальної практики        

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко                   

В Сімейному кодексі України  чітко прописано ,що кошти на утримання дитини присуджуються в  частці  від доходу її матері,батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Крім того, після повноліття батьки також  зобов’язані  сплачувати аліменти на утримання своїх повнолітніх дітей у випадку : відносно непрацездатних дочки або сина,які потребують матеріальної допомоги,за умови,що батьки можуть дати таку матеріальну допомогу; якщо повнолітня дитина продовжує навчання і в зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги,знову ж таки,за умови,що батьки можуть надати таку допомогу.

Аліменти являються одним із способів виконання батьками обов’язків по утриманню дітей.

На сьогоднішній день аліменти стали формою сімейних відносин. На жаль , сім’ї стали розлучатися так часто,що громадяни стали відноситися до цього як до чогось буденного і звичайного.      

Від неправильних та необдуманих вчинків батьків найперше і найбільше страждають діти. Тож для забезпечення інтересів дітей з’явилося таке поняття як аліменти.

Зазвичай опікуном дитини призначають матір,вона і стає одержувачем аліментів. Таке ж право має і батько. Серед батьків аліментоплатників чимало законослухняних громадян.  Бувають  непоодинокі  випадки коли тато чи мама дитини витрачають  гроші (аліменти)  на  свої  потреби, обділяючи дитину. В законі прописано , що аліменти мають бути використанні за цільовим призначенням, тобто на продукти, навчання, медикаменти, відпочинок  для дитини. Для перевірки таких випадків потрібно звернутися до органу опіки та піклування,який зобов’язаний перевірити цільове витрачання коштів. Якщо виявиться ,що не всі кошти ідуть на дитину ,можна звернутися до суду з вимогою переказувати певну частину суми аліментів на банківський рахунок.

Згідно Сімейного кодексу України при призначенні розміру аліментів ураховуються : стан здоров’я та матеріальне становище дитини,а також матеріальне становище того з батьків або опікунів,з ким дитина проживає; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей,непрацездатних чоловіка або дружини, батьків.

Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо ж розмір аліментів у твердій сумі менше мінімального розміру , то дитині призначається державна допомога,яка перекриває різницю між встановленою судом суму аліментів і 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Мінімальний розмір аліментів може бути переглянутий при зміні розміру прожиткового мінімуму.

Якщо один із батьків, за будь-якої причини, виїжджає за кордон на постійне проживання у державу,з якою Україна немає договору про надання правової допомоги,аліменти стягуються в порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України,або ж (за рішенням суду) може буди стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття.

Мати або батько можуть бути звільненні  від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід самої дитини перевищує дохід кожного з них,а отже забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільненні від сплати аліментів тільки за рішенням суду.

Той з батьків,з ким проживає дитина,і той з батьків,хто проживає окремо від дитини,з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно( будинок,квартиру,земельну ділянку та ін.). Цей договір підлягає державній реєстрації та нотаріально посвідчується.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»  , при наявності заборгованості по сплаті аліментів у розмірі, який сукупно перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців,державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Особа підлягає кримінальній відповідальності за таких умов : приховування доходів боржника або зміна місця проживання,роботи,без повідомлення про це державному виконавцю; заборгованість має становити не менш ніж за 6 місяців. Тобто кримінальна відповідальність настає в тому випадку,якщо боржник за 6 місяців жодного разу не платив ніякої суми . Якщо ж боржник хоча б раз у 6 місяців сплатив аліменти,його не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

Тож  матимемо  надію, що  українські  сім’ї стануть міцними та житимуть в  мирі  та злагоді.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко        

Президент України Петро Порошенко оголосив курс на деофшоризацію : « Я планую представити значну реформ, яка унеможливить використання офшорних рахунків в Україні.» . Політичні експерти підхопили цю новину, вирішуючи що мав на увазі Президент Порошенко.

Розглянемо коротко що таке деофшоризація.

Деофшоризація – це запобігання відтоку капіталу з України. Це комплекс законодавчих та інформаційних заходів нашої держави, направлених на попередження ухилення бізнесу від оподаткування, яке відбувається за допомогою вигідних послуг від іноземних компаній з офшорних зон. Офшорна зона,як відомо,це держава чи територія , яка має низькі податкові ставки( або немає їх зовсім). На сьогоднішній день українській податковій відомі такі офшори : Кіпр,Британські, Віргінські острови та Панама.

Деофшоризація може відбуватися різними методами. Наприклад через інформаційну кампанію. Коли Фіскальна служба проводить роз’яснювальну роботу серед великого бізнесу на тему : Чому важливо тримати гроші в Україні?

Крім того одним із методів являється зміна принципів оподаткування для офшорних компаній,які працюють на території України.

Одним із радикальних варіантів є заборона компаніям з Кіпру чи Панами працювати в Україні.

Будь-який з цих методів нестиме для нашої економіки непоправні позитивні , а можливо й негативні наслідки. Тому до  процесу  деофшоризації     необхідно  підходити поступово, уважно  та зважено.

В минулому році деофшоризація не стояла на порядку денному, фактично вона перебувала в тіні боротьби з корупцією. Прочитавши звіт національної ради реформ за 2015 рік,ми бачимо що із більш як 100 сторінок цього документу,успіху боротьби з офшорами помістилися в один абзац.

Про що саме там йдеться :                                                                    

1.Розроблено Стратегію щодо перегляду діючих конвенцій до уникнення подвійного оподаткування ,яку складно знайти у відкритому доступі;

2.Прийнятті два закони задля уникнення податкового ухилення з Північною Ірландією та Чехією.

Боротьба з корупцією згадується чи не на кожній сторінці звіту Нацради. Але це ще не є запорукою боротьби з цим явищем.

При спільному опитуванні «Приватбанку» та Transparency International Україна ,більш як 50 %  опитаних бізнесменів вважають,що боротьба із корупцією являється сталою в нашій країні. При чому, в анти рейтингу корупціонерів перше місце посіла саме Податкова служба ,яка має проводити ту саму деофшоризацію. Друге місце – митниця.

Отже боротьба з корупцією процвітає лише на глянцевих сторінках урядових звітів. Можливо японська заява Петра Порошенка про деофшоризацію - це лише слабка спроба заглушити «панамський» скандал.

« Спроби забороняти офшорні компанії призводили лише до збільшення їх кількості. Це абсолютно тупиковий шлях. Я хочу відкрити декілька кроків, які ми маємо зробити для того, щоб провести ефективний,швидкий і глибинний процес деофшоризації»,- так наголосив Президент України в інтерв’ю з українськими телеканалами.

Петро Олексійович повідомив, що доручає Міністерству фінансів, Державній фіскальній службі забезпечити приєднання України до Міжнародної міжвідомчої конвенції із забезпечення доступу України до рахунків – нерезидентів. Після підписання цієї конвенції(2017 рік) ,Україна автоматично отримуватиме інформацію з усього світу про рахунки ,відкриті у будь-якому банку світу,українськими резидентами.

На превеликий жаль , раніше це питання ніким не порушувалося . Отже боротьба з офшорами справа не одного дня.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко