У черговому пакеті євроінтеграційних законопроектів з’явився зовсім не Європейський проект закону № 4054, який регулює процедури арешту майна і процедуру так званої спеціальної конфіскації. Це трагедія для прав громадян, які і так потребують захисту!!!

Як зазначено в Законі, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у дохід держави грошових коштів, цінностей та іншого майна. Такі дії відбуваються за умови умисного злочину або суспільно-небезпечного діяння, склад якого міститься в особливій частині Кримінального кодексу України, за які передбачається покарання у вигляді позбавлення волі чи штрафу на суму, більшу від 51 000 гривень.

-“Такий закон не є боротьбою з корупціонерами, а є боротьбою корупціонерів з народом України - зазначає керуючий партнер Юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”, Роман Попов. - За наявності банального рішення суду і зшитого “білими нитками” кримінального провадження, у Вас можуть відібрати все. Положення даного закону не розповсюджуються конкретно на чиновників чи держслужбовців. Жертвою цього Закону може стати кожен.

Прес-служба

Юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”

Таке відчуття, що основне завдання Верховної Ради не виконувати свої конституційні функції, а штампувати закони, які державі вкрай не потрібні. Звісно, з цим можна змиритись, якщо це тебе не дуже зачіпає і не йде в розріз із твоїми інтересами. Однак, інформація про те, що у Верховній Раді заговорили про необхідність внесення кардинальних змін до ЦПК і ГПК особисто в мене викликала занепокоєння.

Згоден, Цивільний процесуальний кодекс як і Господарський процесуальний кодекс далекі від ідеалу і у судочинствах явно є недоліки. Однак це ще не говорить про те, треба брати законотворчу шашку і махати нею з-за голови, при цьому хаотично рухаючись і не знаючи, що б ще змінити.

Основне, чого хочуть добитись, як мені здається, це знівелювати господарське судочинство, яке, зауважу, на сьогоднішній день достатньо дисципліновано і швидко проходить, порівняно, наприклад, з місцевими судами загальної юрисдикції.

Законодавці хочуть знівелювати господарське судочинство, яке на сьогоднішній день достатньо дисципліновано і швидко проходить, порівняно, наприклад, з місцевими судами загальної юрисдикції.

Однак, на такий рішучий крок, вважають наші законописці, йти зарано, треба створити чимало змін, а потім довго й нудно усувати недоліки. Як бачимо, влада сьогодні не зацікавлена в докорінному реформуванні державних систем і галузей, а тільки створюючи вигляд роботи, дрібними змінами псують і ламають те, що не погано працювало роками.

Отже, плануються зміни в ЦПК і ГПК. Так у ГПК буде детально прописано юрисдикцію господарських судів. Буде детально передбачено, що відповідні суди розглядають спори щодо правочинів у господарській діяльності, корпоративних відносин, цінних паперів, права власності та інших речових прав на майно, справи про банкрутство, а також, як передбачено у тексті проекту ГПК “інші спори між суб'єктами господарської діяльності”.

Що показово, розробники вже зараз припускають, що ці зміни не усунуть конфлікту підсудності між цивільним і господарським судочинством, а навпаки додадуть нових протиріч. Не менш показовим є підхід, за допомогою якого ці протиріччя планують усуватися: розробники законопроектів свідомо йдуть на те, щоб остаточно питання щодо підвідомчості спорів буде визначатись роз'ясненнями пленумів вищих судів, або Верховного суду. Хоча я б навпаки спробував питання підвідомчості деталізувати якомога краще на законодавчому рівні, а основною метою б поставив досягнення таких процесуальних рамок, за яких не можна було б “переходити” від одного суду до іншого маніпулюючи поручителями, змінами місцезнаходження чи реєстрації тощо. До речі, нові зміни до ЦПК і ГПК не націлені на усунення недоліків підвідомчості розгляду тієї чи іншої справи.

Розробники вже зараз припускають, що ці зміни не усунуть конфлікту підсудності між цивільним і господарським судочинством, а навпаки додадуть нових протиріч.

Також, я переконаний, що подібне реформування зачепить в подальшому і адміністративне судочинство у питаннях щодо підсудності спорів, зокрема, з Антимонопольним комітетом.

Таким чином, панове юристи, чекайте і готуйтесь. Нічого глобально не зміниться у всім відомому “трикутнику” ЦПК - ГПК - КАС, однак все буде “ПО-НОВОМУ”.

Читайте аналітику законодавчих змін на сайті юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”, підписуйтесь на розсилку або звертайтесь до нас за телефонами (095) 04-14-113; (093) 488-88-22; (066) 807-45-35 і Ви отримаєте кваліфіковану консультацію адвокатів.

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

Кожному підприємцю має бути відомий основний нормативно-правовий акт у сфері державної реєстрації суб’єктів господарювання, який ще до 2016 року мав назву: Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», та, згідно внесених змін від 26.11.2015 року змінив назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі по тексту – Закон).

Внесені зміни спрямовані на реформування системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації і забезпечення її відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, оптимізацію витрат державних коштів. Серед зміни назви Закону, Закон отримав нову редакцію з новими правилами гри у сфері державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Новизною в зміненому Законі стала відсутність вимог щодо підтвердження відомостей про юридичну особу. Раніше, до внесення змін в Закон, умови статті 19 даного Закону передбачали норму, за якою юридична особа зобов'язана була подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу. У разі ненадходження в установлений строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або у випадку надходження державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, державний реєстратор зобов'язаний був надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

Якщо ж юридична особа протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення не подала реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу, державний реєстратор повинен був внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Враховуючи норми податкового законодавства України, зокрема положень п.п. 5.5, 5.6 «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» від 14.11.2014 року № 1130, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є повідомлення державного реєстратора, відомості з ЄДР щодо наявності запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. За наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) ДПІ приймало рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Тому, несвоєчасне підтвердження або не підтвердження відомостей про юридичну особу мало негативні наслідки для юридичних осіб.

Несвоєчасне підтвердження або не підтвердження відомостей про юридичну особу мало негативні наслідки для юридичних осіб. 

Редакція Закону з 1 січня 2016 року вже не передбачає норм щодо підтвердження відомостей про юридичну особу, що з певному плані полегшує роботу юридичних осіб. Але, Єдиний державний реєстр не отримав відповідних технічних змін щодо виключення з відомостей про юридичну особу інформації про підтвердження юридичною особою відомостей. Тому, в Реєстрі можна було прослідкувати таку дивовижну обставину, за якою відомості про юридичну особу були не підтверджені, в той час, як фактично підтвердити такі відомості вже немає можливості, адже Закон таких дій не передбачає. Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 06 січня 2016 року № 15/5 затверджено нові заяви про проведення реєстраційних дій, серед яких відсутня заява про підтвердження відомостей про юридичну особу. Деякі підприємці зіштовхнулись з такою проблемою, коли до 2016 року державний реєстратор вніс до Єдиного державного реєстру запис про те, що відомості про юридичну особу не підтверджені, або юридична особа не перебуває за місцем знаходження. Такі дані про юридичну особу можуть негативно впливати на податковий статус, зокрема є підставою для анулювання статусу платника ПДВ. Все це неоднозначно підтверджує прийняття в державі норм без попереднього налаштування їх майбутнього виконання.

Внесення даних про непідтвердження відомостей про юридичну особу є підставою для анулювання статусу пратника ПДВ.

Тому, юридичним особам приходилось підтверджувати відомості іншим шляхом - через внесення будь-яких змін до Єдиного державного реєстру (під час внесення змін до ЄДР відомості про юридичну особу підтверджувались автоматично). Після внесення таких змін в Єдиному державному реєстрі щодо відомостей про юридичну особу у графі «Статус відомостей про юридичну особу» автоматично відбувались зміни з «відомості не підтверджено» на «відомості підтверджено». Вихід із ситуації знайшли, але… Як відомо, статтею 36 Закону з 1 січня 2016 року запроваджено плату у сфері державної реєстрації та встановлено адміністративний збір за проведення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, у розмірі 0,3 мінімальної заробітної плати. Тому, на початку 2016 року підтвердити відомості юридичній особі коштувало 413,40 грн. Виходом із ситуації стало внесення змін до відомостей про юридичну особу щодо зміни інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою (за умовами ст. 36 Закону такі зміни є безкоштовними).

Підсумовуючи все вищесказане, можна однозначно стверджувати, що зміни у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо підтвердження відомостей про юридичну особу мають позитивний характер, спрощують роботу та зменшують навантаження в роботі юридичних осіб, але отримали незаплановані результати для суб’єктів господарювання.

Зміни щодо підтвердження відомостей про юридичну особу мають позитивний характер, спрощують роботу та зменшують навантаження в роботі юридичних осіб.

Партнер практик корпоративного, медичного та договірного права,

Михайло Сілкін 

     Вийти зі складу учасників можуть у першу чергу учасники господарського товариства, але не всіх. Рідним це право можна вважати для учасників товариств з обмеженою відповідальністю (TOB), товариств із додатковою відповідальністю (ТДВ) (ст.ст. 148,151 ЦКУ). Особливо для перших, що пояснюється надзвичайною популярністю цієї організаційно-правової форми. Право на вихід із товариства передбачено також для учасників повного й командитного товариства (ст. 126 ЦКУ ст. 77 Закону про господарські товариства). А ось акціонери акціонерного товариства вийти з нього не можуть, оскільки їхній статус підтверджують цінні папери — акції, якими вони володіють. Тому для «акціонерок» вихід із товариства — відчужене поняття.

     Правом на вихід також можуть скористатися члени виробничого кооперативу (ч. 1 ст. 166 ЦКУ ст.ст. 98, 99 ГКУ).

     З приводу виходу зі складу засновників приватного підприємства відповідь неоднозначна. Тобто коли це підприємство створено на основі приватної власності однієї особи, то вихід неможливий. Але якщо засновників кілька, що прямо припускає ст. 113 ГКУ, то вихід із їх числа цілком можливий, але залежить від змісту статуту.

     Правовому регулюванню діяльності приватного підприємства безпосередньо присвячена тільки одна ст. 113 ГКУ. Тому доводиться керуватися загальними положеннями ЦКУ ГКУ тими, які регулюють діяльність ТОВ. Оскільки ця організаційно-правова форма найбільш подібна до приватного підприємства.

     Візьмемо ч. 4 ст. 57 ГКУ вона зобов'язує фіксувати в статуті будь-якого суб'єкта господарювання розмір і порядок формування його статутного капіталу. У ній сказано, що статут може містити й інші відомості, що не суперечать чинному законодавству. Отже, якщо приватне підприємство створено, наприклад, двома засновниками, то, вважаємо, за аналогією до закону вони можуть включити до статуту положення, властиві регулюванню діяльності ТОВ. У тому числі питанням, присвяченим реалізації права на вихід зі складу засновників.

     Вихід зі складу учасників — це юридична дія, спрямована на припинення корпоративних правовідносин між учасником

     Вихід докорінно відрізняється від відступлення частки в статутному капіталі, тому їх не можна ототожнювати. Його можна реалізувати в усіх господарських товариствах, крім акціонерного. Також правом на вихід може скористатися член виробничого кооперативу та, за певних умов, засновник приватного підприємства.

Детальніше за телефонами: 

 (095) 041-41-13; (093) 488-88-22

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статтей 79 та 791 Земельного кодексу України відповідно).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Прес-служба

Юридичної компанії «Альфа Лекс Консалтинг»