ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ
  "АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ"
 +38 (095) 041-41-13
 +38 (093) 488-88-22
e-mail: office@alc-kr.com.ua
 

Останнім часом люди дуже часто стикаються з проблемою, коли спадкові права на майно отримують родичі померлих – іноземці. Зокрема такі проблеми виникають, коли громадяни інших країн успадкували земельну частку (пай), або земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Отже, спробуємо пролити промінь світла на таку ситуацію.

Пункт 17, розділу Х «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Земельного кодексу України зазначає, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства

Отже, можна зробити логічний висновок, що сертифікат на право на земельну частку (пай) – це документ, який посвідчує майнові права на земельну ділянку, яка не визначена в натурі на місцевості. Сертифікат на право на земельну частку (пай) не посвідчує право власності на конкретну земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Із статусом сертифікату на право на земельну частку (пай) нібито розібралися. Тепер щодо спадкування паїв (земельних часток) іноземцями.

Звертаємось до норм ч. 5 ст. 22 та ч. 2, 4 ст. 81 Земельного кодексу України, де сказано, що іноземні громадяни не можуть набувати у власність на території України земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за виключенням єдиного випадку, коли право власності на такі ділянки набувається у порядку спадкування. В такому випадку правовстановлюючим документом на цю ділянку виступатиме свідоцтво про право на спадщину.

Не зайвим буде пригадати про Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», абзац 12 частини 1 статті 5 якого вказує, що до повноважень місцевої державної адміністрації щодо виділення земельних часок (паїв) у натурі (на місцевості) віднесено і прийняття рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Таким чином, за загальним правилом, для того, щоб майнові права на земельну частку (пай) стали правом власності на чітко визначену земельну ділянку, з визначеними межами та присвоєним кадастровим номером, - треба отримати розпорядження державної адміністрації про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, пройти всі процедури, які передбачає земельне законодавство, отримати розпорядження районної державної адміністрації про передачу у власність земельної ділянки та зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Але, враховуючи, що заявником у таких процедурах буде іноземець – відведення земельної ділянки іноземцю, як власнику земельної частки (паю) за розпорядженням місцевої державної адміністрації, на мою думку, порушить частину 5 статті 22 Земельного кодексу України. 

Як можна вийти з даної ситуації, і реалізувати іноземцеві свої права на землю, не допускаючи порушення норм Земельного кодексу України?

Земельним законодавством чітко не врегульоване це питання. Тому, звертаємось до ст. 8 Цивільного кодексу України, у частині 1 якої сказано: якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

А отже, ми сміливо можемо застосовувати частину 4 статті 81 Земельного кодексу України, якою встановлено обов’язок іноземного громадянина провести відчуження успадкованої ним земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Таким чином, іноземець зобов’язаний відчужити успадковане ним майнове право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, протягом року, громадянину України або іншому суб’єкту права власності на землю в Україні.

До того ж, таке відчуження може проходити не лише шляхом купівлі-продажу, а і шляхом укладення договору дарування, міни, тощо.

Керуючий партнер

ТОВ «Юридична компанія «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Попов Р.

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Якщо у Вас є фермерське господарство (далі - ФГ), і ви маєте намір землю цього ФГ розпаювати поміж його членами, вам варто виконати ряд процедур, передбачених законодавством, щоб не доведи Боже вам не відмовили у цьому.

Перше, на що Вам варто звернути увагу, це норма п. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство». Отже, фермерське  господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Як показує досвід, більшість земельних ділянок, що були передані для ведення фермерського господарства, передавались за державними актами на право постійного користування не фермерським господарствам, а фізичним особам, які після такої передачі засновували ФГ і ставали Головами ФГ. Враховуючи п. 4 ст. 1 Закону про ФГ, ми вважаємо, що земельна ділянка, передана під здійснення ФГ має бути зазначена у Статуті ФГ, у розділі «Майно та майнові права фермерського господарства». За такої умови можна вважати, що така земельна ділянка є власністю ФГ, а отже рішенням або протоколом зборів ФГ його члени можуть розпоряджатися.

Пункт 2 ст. 3 Закону про ФГ передбачає, що при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. А отже, для того, щоб стати членом ФГ не достатньо бути родичем засновника ФГ. Також не достатньо перебувати з ФГ у трудових відносинах, навіть якщо у таких відносинах перебуває родич засновника ФГ. Наявність трудових відносин з ФГ не передбачає членства у ньому! Необхідно, щоб прізвища імена та по батькові родичів були зазначені у Статуті ФГ, у розділі «Члени фермерського господарства».

Згідно п. 1,2 ст. 13 Закону про ФГ, члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Однак норми Закону та рішення зборів ФГ, яким би було вирішено питання розпаювання земель ФГ замало для того, щоб почати процедуру розпаювання. Враховуючи факт того, що все ж таки – це земля державної або комунальної власності необхідно отримати розпорядчий документ про безоплатну передачу (приватизацію) землі ФГ його членам у приватну власність. Для цього треба буде звернутись до районної державної адміністрації для отримання відповідного розпорядження. Однак, районна державна адміністрація неохоче «роздає» землі членам фермерських господарств, посилаючись на п. 4 ст. 13 Закону про ФГ, де зазначено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. А відповідно до норм Земельного кодексу України купувати та продавати землю сільськогосподарського призначення не мають права, бо діє мораторій, хоча б і з радістю б здійснили цю процедуру. А поки такої змоги немає, відмовляйтесь від постійного користування, укладайте договори оренди і сплачуйте від 3 до 11% орендної плати. Ніби як все логічно і послідовно, навіть немає обґрунтованих юридичних підстав для звернення до суду. А відтак, член ФГ не може отримати земельної ділянки, не дивлячись на те, що законом така його можливість передбачена.

Тепер повернемося до п. 4 ст. 1 Закону про ФГ, де сказано, що у Статуті зазначається порядок вступу до господарства та виходу з нього. Тому у Статуті ми радимо вам зазначити, що у разі виходу з ФГ, член ФГ має право на отримання частки майна ФГ, у тому числі і земельної ділянки. А на зборах ФГ члени визначаться, що член ФГ має право на частину земельної ділянки, що зазначена у Статуті ФГ. І до того ж, керуючись п. 1,2 ст. 13 Закону про ФГ, член ФГ не може скористатись своїм, передбаченим законом правом, а отже починає звертатися до суду, де відповідачем буде саме фермерське господарство. Натомість фермерське господарство доведе суду, що з його боку порушення закону немає і звернеться до суду з вимогою про залучення районної державної адміністрації до судового процесу. Як наслідок, учасники ФГ за допомогою фахівців юридичної компанії «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ» отримують позитивні рішення судів, які і є підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку за членом ФГ.

Також наголошуємо, що в кулуарах Верховної ради України вже давно точаться розмови про скасування такої форми речового права на землі сільськогосподарського призначення для громадян як постійне користування. А тому, щоб не втратити набуте вами або вашими батьками, не зволікайте з процедурою розпаювання земель вашого ФГ.

Більш детальну інформацію з цього приводу ви можете отримати за телефонами (095) 04-14-113, (093) 488-88-22 або на сайті http://www.alc-kr.com.ua

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Як показує практика, у кожному п'ятому договорі оренди землі норма про поновлення договору оренди не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі». У Законі України «Про оренду землі» сказано: орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця про намір продовжити договір оренди не пізніше ніж за 30 днів до закінчення договору оренди. Аналізуючи укладені договори оренди землі наших клієнтів ми побачили норму про автоматичне продовження договору оренди або вказані строки письмового повідомлення орендаря у договорі, є меншими, ніж ті, що встановлені Законом.

Нам зустрічались договори оренди землі в котрих орендар має право повідомити орендодавця про намір продовжити договір оренди за 3 дні (!) до закінчення договору оренди. Звісно, в такому разі в орендодавця залишається дуже мало часу на прийняття обдуманого та виваженого рішення щодо подальшого розпорядження своєю власністю.

 

КВАЛІФІКОВАНА ПОРАДА:

Якщо ви передали свою земельну ділянку в оренду, ви маєте знати, що Закон України «Про оренду землі» дає Вам три варіанти поведінки у випадку, коли договір оренди Вашої земельної ділянки закінчується:

 

По-перше, це припинення дії договору оренди землі та наданні орендареві відмови у його продовженні (поновленні). АЛЕ, цей варіант Вашої поведінки може мати місце лише тоді, коли Ви як власник земельної ділянки вирішили самостійно її обробляти. Однак, не кожен має таку можливість враховуючи вік, здоров’я, досвід, наявність техніки тощо. А отже, коли приходить час закінчення дії договору оренди Вашої земельної ділянки – Ви повинні бути готові до другого варіанту розвитку Ваших відносин з орендарем.

 

По-друге, це продовження договірних орендних відносин з тим самим орендарем. У Законі України «Про оренду землі» прописана норма про те, що по закінченні строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Виходячи з цієї норми, Ви зобов'язані продовжити з ним відносини оренди землі шляхом поновлення договору оренди землі, якщо ви плануєте й надалі передавати свою земельну ділянку в оренду.

ПАМЯТАЙТЕ: Для того, щоб строк дії Вашого договору був поновлений, орендар Вашої земельної ділянки має здійснити певну процедуру:

  1. Повідомити Вас як власника про те, що він має намір продовжити строк дії договору оренди землі до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (у договорі може бути встановлений і більший строк, аніж той, що передбачений Законом).

Процес такого повідомлення здійснюється шляхом надсилання Вам листа-повідомлення про такий намір.

  1. До цього листа-повідомлення про поновлення строку дії договору оренди землі орендар зобов'язаний додати проект додаткової угоди, яка може передбачати продовження договірних відносин з Вами на тих самих або на інших умовах.

 

ВАРТО ЗНАТИ: Якщо власник земельної ділянки не задоволений якимись умовами того договору оренди землі який ще діє і строк якого закінчується, то він має право висунути пропозиції про їх зміну (наприклад, власник має право вимагати підвищення розміру орендної плати або її виплати у іншій формі, або наполягати на вжитті орендарем додаткових заходів щодо охорони землі тощо). Свої пропозиції власник має направити орендареві у письмовій формі до закінчення терміну дії чинного договору оренди землі. При цьому щоб пропозиції власника мали юридичну силу, слід направити їх поштою з повідомленням про вручення на адресу орендаря або ж власник може доставити їх до офісу (контори) орендаря у двох примірниках, на одному з яких має бути проставлена відмітка орендаря (з його печаткою) про отримання пропозицій власника земельної ділянки.

(!) Якщо ж власник не надішле такої відповіді орендареві або ж надішле її пізніше строку спливу договору оренди землі, то це означатиме, що власник згодний на поновлення договору оренди землі на тих умовах, які містяться у додатковій угоді, надісланій власнику орендарем.

Якщо власник не згодний з запропонованими орендарем умовами, а орендар не йде на поступки, то не варто поспішати підписувати таку угоду. Краще повідомити про це орендаря у письмовій формі. Це дає власнику змогу звернутися до суду та доводити доцільність зміни умов договору оренди землі при його поновленні на новий термін.

 

Також варто наголосити на наступному: якщо орендар не надішле Вам листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі за місяць до завершення його дії і при цьому по закінченню строку дії договору продовжуватиме використовувати Вашу землю, то Вам слід направити йому лист-заперечення проти поновлення договору оренди землі. Це слід зробити протягом місяця після завершення дії договору землі. Якщо Ви не направите такого листа-заперечення протягом одного місяця, то це дає орендареві право вимагати поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, на яких був укладений попередній договір оренди землі.

 

(!) Якщо власник направить вчасно лист-заперечення, то матимете право передати земельну ділянку в оренду іншому орендареві. Це й буде тим третім варіантом поведінки власника у орендних відносинах з орендарем.

Керуючий партнер ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Р. Попов

ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ» - комплексна підтримка землевласників та землекористувачів, всі види юридичних послуг у сфері земельного права.

Детальніше за телефонами: (095) 041-41-13; (093) 488-88-22.

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статтей 79 та 791 Земельного кодексу України відповідно).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Прес-служба

Юридичної компанії «Альфа Лекс Консалтинг»

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

У випадку, коли житловий будинок офіційно не розділений, за загальним правилом частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників (частина перша статті 357 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 361 Цивільного кодексу України передбачено право співвласника самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Для розпорядження своєю часткою кожен співвласник може вимагати виділення своєї частки. У випадку, коли співвласників є двоє, настає поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Тому, згідно з вимогами чинного законодавства, для передачі права власності на половину будинку іншій особі необхідно здійснити виділення частки, (фактично поділ будинку з наступною реєстрацією цієї частки в бюро технічної інвентаризації), та отримати відповідну довідку відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Після отримання відповідної довідки необхідно укласти договір про поділ нерухомого майна. Відповідно до частини третьої статті 367 Цивільного кодексу України договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Відповідно до частини третьої статті 88 Земельного кодексу України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки складу земельної ділянки. Згідно з положеннями частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти. Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України «Про землеустрій» з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

Керуючий партнер

Юридичної компанії Альфа Лекс Консалтинг

Роман Попов

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у власність громадянам земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Кодексу.

Відповідно до вимог частин шостої – дев’ятої цієї статті громадяни, в тому числі військовослужбовці, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, – із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури (стаття 186-1 Кодексу). Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107–115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з статтями 125, 126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Звертаємо увагу, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно з підпунктом 6-1 пункту 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, підпунктом 4.32 пункту 4 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 10 травня 2012 року № 258, зареєстрованим в Мін’юсті України 30 травня 2012 року за № 852/21164, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов

Опубліковано в ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

 Головна | Практики |Індустрії | Земельні аукціони | Допомога адвоката | Блог | Новини компанії | Контакти

Даний інформаційний ресурс (www.alc-kr.com.ua), вся інформація і результати інтелектуальної діяльності, які розміщені на ресурсі, перебувають під захистом міжнародного права та законодавства України. Незаконні дії з інформацією та результатами інтелектуальної діяльності тягне за собою відповідальність. Вся інформація, розміщена на ресурсі не є юридичною консультацією. Коментарі, статті, висновків, опубліковані юристами є їхньою особистою думкою і можуть не співпадати з думкою ТОВ «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ« АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ».

© ТОВ «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ« АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ». 2015-2021. Всі права захищені.