Найважливіша подія в житті для кожної людини – одруження. Кожен із нас мріє створити сім’ю, народити та виховати дітей, придбати квартири,будинки ,автомобілі, земельні ділянки. В цей час ні чоловік,ні дружина не замислюються про юридичну сторону правовідносин ,адже зараз у них все добре,вони насолоджуються сімейним життям.

Та не в усіх сім’ях панує злагода, любов та повага. Іноді приходить мить ,коли подружжя розуміє, що подальше спільне життя  неможливе. Причини можуть бути різними : несумісність характерів, відсутність кохання, розбіжності у виховані дітей та ін. З цієї миті між чоловіком і дружиною починається війна.

Щоб вирішити проблеми сімей, які розпадаються, слід звернутися до суду. Поділ майна та дітей між подружжям це завжди проблема, справи з цього приводу не такі прості та швидкі , як здається на перший погляд.

Відповідно до статті Сімейного кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. В разі його поділу частки майна дружини та чоловіка є рівними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна,спір може бути вирішений судом.

Розділити майно ( нажите в період шлюбу або сумісного проживання) між подружжям  можна  як під час шлюбу, так і після його розірвання. Термін позовної  давності за позовами про поділ майна становить три роки з дня коли один із подружжя  дізнався про порушення свого права. Тому , щоб поділити  майно  не обов’язково  розривати  шлюб.

Майно може бути спільним та особистим (приватним) кожного з подружжя.

Сумісна власність подружжя – це майно ,яке набуте подружжям за час шлюбу( або під час спільного проживання), крім індивідуальних речей.

Зазвичай, частки  майна  дружини та чоловіка є рівними ,якщо між ними не було домовленості, не заключено шлюбний договір та ін.

При поділі майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що дійсно мають істотне значення : знищення або пошкодження спільного майна, шкода інтересам сім’ї , недбальство ,зловживання спиртними напоями, сварки, продаж майна без згоди одного з подружжя. Більшу перевагу має той  із подружжя, з ким залишаються проживати діти.

Що ж таке особиста власність?

Особистою приватною власністю дружиною або чоловіка є майно набуте нею чи ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування ,та майно набуте нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй чи йому особисто.  Користуючись Сімейним кодексом України, суд повинен установити факт набуття майна під час шлюбу та факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця.

Слід  звернути  увагу  на  такі  критерії  спільної сумісної власності : час набуття  майна та кошти за які майно було придбане.

Поняття «цивільний шлюб» вже давно існує в нашому суспільстві, але в законодавстві його не має. Що ж це за  поняття та які його ознаки?

Коли  чоловік  та  жінка проживають на одній житловій площі та ведуть спільне  господарство, в органах РАЦСу  відсутня  реєстрація таких відносин - такі відносини називають «фактичними» або « цивільним шлюбом».

Відповідно до статті Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою ,майно ,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Зазвичай, майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, оформлюється  на когось  одного з  подружжя, тому воно являється виключно його майном, адже факт проживання сім’єю не встановлено. Інший учасник  цивільних  відносин,  позбавлений права на це майно, якщо не доведе в судовому порядку, що воно являється спільною власністю.

При зверненні до суду необхідно: довести факт проживання однією сім’єю; довести,що майно набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю; переконати  суд  у  необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому бережіть свої сім’ї! Поважайте одне одного , ростіть в любові своїх дітей, нехай ваше сімейне вогнище палає надією та коханням!

Юрист  загальної  практики

Юридичної компанії «АЛЬФА  ЛЕКС КОНСАЛТІНГ»

Катерина Овчаренко

  В правилах ринку праці на нас чекає багато нововведень! Як відомо, при досягненні відповідного рівня правового регулювання трудових відносин у сучасних умовах передбачається вироблення чіткої концепції реформування трудового законодавства. Ця концепція повинна відповідати інтересам захисту прав найманих працівників у державі, як і зазначено в Конституції України «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». Роботодавці також повинні мати законні засоби захисту своїх інтересів.

 Реформа трудового законодавства має бути зорієнтована на доктрини природничого права, яке базується на загальнолюдських та моральних засадах.

  Нова концепція має спиратися на ґрунтовні наукові дослідження теорії  трудового права, повинна враховувати найновіші досягнення сучасної правової думки, світовий досвід регулювання трудових відносин, адже в майбутньому вона стане основою нових законодавчих перетворень.

  Основне завдання у сфері правового регулювання трудових відносин є створення нової системи законодавчих та нормативно правових актів про працю. Все це повинно мати цілісний характер, відповідати умовам ринкової економіки, бути привабливим для всіх учасників трудових відносин. Підготовка нового Кодексу є основою реформування трудового законодавства. Новий Кодекс має стати основним законодавчим актом у сфері праці.

 Реформування трудового законодавства вирішить завдання децентралізації та лібералізації правового регулювання трудових відносин, при цьому має бути визначена роль держави у цих відносинах.

 Реформи законодавства в Україні про працю мають виходити з необхідності попередження порушення трудових прав працівників; забезпечення адекватності законодавчо визначених трудових прав та гарантій і можливості їх реалізації, соціальної справедливості та ін.

  Тож нововведення в Трудовому Кодексі несуть багато змін як для роботодавців так і для працівників.

   Наприклад, за новим кодексом особистий трудовий договір між працівником і роботодавцем буде обов’язковим (а раніше був колективний). Нас із вами можуть звільнити за розголошення службової або комерційної таємниці, для вагітних скасують випробувальний термін; за працівниками можуть офіційно стежити за допомогою відеокамер; але щорічної відпустка збережеться як і раніше - з 24 до 28 днів.

 Крім того в Трудовому Кодексі визначено поняття «робоче місце», а також питання правонаступництва в трудовому законодавстві у разі злиття чи поділу юридичної особи.

 Також будуть передбачені додаткові гарантії для вагітних жінок: за ними зберігатиметься середній заробіток за час проходження медичного огляду.

 У робочому графіку українців можливо навіть!!! з’явиться перерва на сон у спекотний час доби – з 14:00 до 17:00 години. Буде продовжено неоплачувану відпустку до 90 днів, скорочено випробувальний термін з 3-х до 1-го місяця, збільшиться оплата в нічний та понаднормовий час.

  Експерти ринку праці відзначають, що новий Трудовий Кодекс розширює права роботодавця. Наприклад, Кодекс надає роботодавцю право затверджувати власні нормативні акти у сфері праці шляхом наказів і розпоряджень. Таким чином це дає можливість їм уникати колективних переговорів.

Новий Трудовий Кодекс скоротить термін сповіщення про звільнення з двох місяців до одного.

 Що ж, будемо мати надію, що нововведення в Трудовому Кодексі України принесуть нам більше позитивних та справедливих змін.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Банкрутство з часів його виникнення як інститут господарського права пройшло довгим історично складним шляхом. У праві стародавніх народів забезпеченням боргу служило не стільки майно боржника, скільки він сам.

У початковий період розвитку римського права виконавче провадження передбачало, що особі, щодо якої ухвалене судове рішення або яка визнала свій борг, надавався тридцятиденний строк виконання. Якщо протягом цього часу боржник не задовольняв вимоги свого кредитора, останній здобував право власності на боржника як на раба, тобто він міг за своїм бажанням продати його за межі Риму або навіть убити.

За всю історію банкрутства (з моменту його появи в ХІ-ХІІ ст.) було вироблено два критерії банкрутства:

Принцип неоплатності. Відповідно до цього принципу боржник може бути визнаний банкрутом, якщо сума загальної кредиторської заборгованості боржника перевищує суму належного йому майна. Критерій неоплатності застосовувався в старому законі про банкрутство 1992 року. У той же час у західних країнах відмовилися від використання цього принципу ще наприкінці 19 століття.

Принцип неплатоспроможності. У кінці ХІХ століття практично всі законодавства про банкрутство перейшли на використання принципу неплатоспроможності. Згідно з цим принципом, потрібно виявити конкретні ознаки презумпції, що боржник не в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредиторами.

Розвиток капіталістичних відносин, безперечно потребував інших засобів боротьби з явищем банкрутства. Поступово в цивільному та торговельному законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задовольнити позови та претензії кредиторів. У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, скерованих не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінансове оздоровлення.

Термін «банкрутство» в перекладі з італійської означає «лава», «зламаний». Така назва походить від звичаю перекидати чи ламати лаву, на якій сидів неплатоспроможний міняйла. З часом термін банкрут залишився, але став означати фінансовий крах боржника, неспроможного виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

Законодавче визначення поняття банкрутства міститься в Господарському кодексі України і в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992. Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Банкрутство має економічний і правовий характер. З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб’єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу.
2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості.
3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління.
4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру.

На сьогодні закон передбачає реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду , які ліквідовують підприємство-банкрута. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі , і вівці (боржник) цілі. Слід зазначити також, що мирова угода між кредиторами й боржником в українській практиці явище поки що рідкісне.

Зрозуміле й чітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою і стратегічною проблемою ринкових відносин.

Аналіз розвитку зарубіжного законодавства про неспроможність та банкрутство дозволяє дійти висновку, що лише належне державне регулювання цієї галузі дозволить мінімізувати збитки, що можуть бути завдані законними правам та інтересам господарюючих суб’єктів та самої держави. Завдання нашої держави на сьогодні полягає в упорядкуванні питань неспроможності (банкрутства) підприємств з пріоритетом державних інтересів. Продуманий і науково обґрунтований синтез досягнень ряду зарубіжних країн дозволить у перспективі створити в Україні ще більш ефективно дієвий інститут банкрутства та могутні кримінально-правові й організаційні основи протидії кримінальним формам банкрутства.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко