У  римському  праві  суперфіцій  означає  спадкове  і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі.

Суперфіцій  в нашому сучасному українському праві – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі.

Особливість  суперфіцію  полягає  в тому , що таке право може відчужуватися  землекористувачем або передаватися  у  порядку  спадкування на підставі договору або заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток  від  промислових об’єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Право користуватися чужою земельної ділянкою може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Таке  право може бути припинено у випадку : коли власник земельної ділянки та землекористувач являється однією особою; закінчення строку права користування ; відмови землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль; за рішення суду в інших випадках установлених законом.

Відповідно до Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншої особи для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель( суперфіцій).  Суперфіцію  як  такого в цій нормі нема, проте конкретизуються положення ЦК про право власника на розпорядження власним майном, шляхом передачі іншій особі під забудову. Але право власника надавати своє майно в користування для забудови ще не є суперфіцієм, а лише передумовою його виникнення.

Суперфіцій виникає на підставі заповіту або договору.

Істотними умовами договору про встановлення суперфіцію є : 1)місце розташування та розмір земельної ділянки; 2) мета надання земельної  ділянки у користування; 3) вид і обсяги будівництва ; 4) умови збереження стану об’єкта суперфіцію ; 5)  строк дії договору; 6) плата  за договором суперфіцію.

Закон України передбачає тільки два види плати за землю : земельний податок та оренду плату.

Слід пам’ятати, що укладаючи договір суперфіцію потрібно виважено підійти  до  умови  плати  за договором і викласти її з урахуванням положення статті Цивільного кодексу, яка встановлює обов’язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, та інші платежі ,встановленні законом.

Крім того, договір про встановлення суперфіцію допускає , що разом із суперфіціарієм  земельною ділянкою може користуватися і сам власник. Дуже важливо регламентувати повноваження цих осіб.

Згідно  статті  Цивільного кодексу  та статті  Земельного кодексу «до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить  право власності, право користування на земельну ділянку, на якій  вони  розміщенні, без  зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача)».

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки,  право  на  яку  переходить  у  зв’язку  з  набуттям  права  власності на ці об’єкти.

У  разі  припинення  суперфіцію  право власності на зведені на ділянці будівлі  вирішується  таким  чином : за згодою сторін; рішення суду про викуп власником земельної ділянки зведеною будівлі; рішення суду про викуп власником будівлі земельної ділянки на якій вона розміщена; суд визначає умови користування земельною ділянкою власником будівлі на новий строк.

В  інших  випадках при припиненні суперфіцію право власності суперфіціарія  на зведеній ним споруди припиняється; вони підлягають зносу, земельна ділянка приводиться до стану в якому вона була до надання у користування.

Дослідженням проблематики правової природи суперфіцію займаються як представники цивільно-правової ,так і земельно-правової науки. Науковий аналіз  проводився  і проводиться до сьогодні у контексті з’ясування загальної теми - речові права на чуже майно, або ж з огляду на рецепції суперфіцію  як  інституту римського права у сучасному цивільному праві.

На  сьогоднішній день , при зростанні ринкової вартості нерухомості загалом, і земельних ділянок зокрема ,обумовило практично неможливість набуття земельних ділянок у власність( а під забудову і поготів).

Але все ж таки будемо мати надію на те, що земельні ділянки під будь-які забудови  не стануть джерелом розбрату , корупції та несправедливості. Адже законодавство України встановлює міцні гарантії для суперфіціарія, що у випадку реалізації права на забудову зумовлює широке застосування суперфіцію.

Юрист загальної практики              

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Захист прав сповивачів являється складовою частиною захисту прав людини.

Захист прав споживачів це гарантований закон контролю за якістю і безпечністю всіх видів продуктів та послуг.

Коли ми з вами купуємо , замовляємо або використовуємо товар чи продукцію, яка реалізується на території України ми маємо право на : захист своїх прав державою; належну якість та обслуговування; безпеку; достовірну інформацію про товар,його асортимент,якість,а також про її виробника; звернення до суду або уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

Права споживачів захищалися завжди звичаями та законами. Поступово ці права знайшли своє втілення в утворенні  різних суспільних об’єднань, правових норм та ін.

Починаючи із 1936 року і по сьогодні закони та норми оптимізуються, удосконалюються та розвиваються.  Національна асоціація споживачів США з’явилася наприкінці 1936 року, в 1951 році вона з’явилася і у Франції, а в 1957 році- у Великобританії.

15 березня 1961 року Президент США видав постанову , яка проголошувала «Чотири права сповивачів»: на безпеку та якість товару; достовірну інформацію; право бути почутим; право захищати свої претензії в суді.

У  1973  році  Рада Європи затвердила « Хартію захисту споживачів», а в 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила « Керівна принципи захисту інтересів і прав споживачів» . Свого часу навіть Радянський Союз визнав ці принципи.

Серед  республік  колишнього  Радянського Союзу Україна перша прийняла закон « Про захист прав споживачів» .У 1992 році було створено Державний комітет України у справах захисту прав споживачів.

Процес становлення та формування системи захисту прав громадянина ґрунтується на статті Конституції України, згідно з якою «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт» .

Нагляд та захист у галузі прав споживачів здійснюють : Держспожив інспекція України, Антимонопольний комітет України, Державна житлово-комунальна інспекція, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Якщо сталося так, що ваші права ,як споживача, порушено ви можете звернутися до суду. Вам необхідно буде доводити такі обставини : факт придбання послуги чи товару; надання інформації про товар; відомості про властивості  товару  і його відповідність потребам споживача; використання товару; заподіяння шкоди життю чи здоров’ю.

Крім цього доказами придбання товару може бути – квитанція,товарний або касовий чек, квиток, договір та ін.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк слід мати технічний паспорт або інший документ який його замінює.

Якщо цих документів у вас немає( втратили або не отримали при придбанні товару) то факт купівлі-продажу можна довести за допомогою свідків або інших доказів.

Про наявність або відсутність недоліків у товарі можна довести за допомогою експертизи.  Це повинен зробити за свій рахунок саме продавець.

Тож не марнуйте часу відстоюйте та захищайте свої права.

В Угоді про асоціацію Україна - ЄС зазначено : « Сторони співробітничають з метою забезпечення високого рівня захисту прав споживачів та досягнення сумісності між їхніми системами захисту прав споживачів». Тому при реформуванні системи захисту прав споживачів в Україні процес повинен здійснюватися на засадах ЄС та новітніх європейських підходів до підвищення ефективності системи захисту прав споживачів, зокрема : зміна акценту з можливостей виробників на потреби споживачів; стрімкий розвиток тих сегментів ринку,що краще відповідають потребам споживачів; споживачі є невід’ємною складовою економічного розвитку; споживачі отримують гарантії забезпечення мінімального споживання за прийнятними цінами; врахування інтересів виробників,встановлення певного балансу інтересів сторін ринку.

Тож маємо надію ,що реформування Закону «Про права споживачів» принесе і споживачу,і виробнику позитивні зміни , удосконаленні права, вигідні умови, зменшення випадків звернень до суду .

Юрист загальної практики        

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко