2015 - 2016 роки знаменуються боротьбою з корупцією і хабарництвом.

“ПО-НОВОМУ” створено чимало органів державної влади, які показово борються з корупцією, а слідчі дії по відношенню до хабарників здійснюють за участі камер та представників мас-медіа.

Перше, і головне, що треба знати - питання отримання хабара регулюється статтею 368 Кримінального кодексу України “прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою”.

Тобто, називати хабар хабарем є не зовсім коректно, правильніше буде - одержання неправомірної винагороди.

Тепер давайте визначимось із відповідальністю за такий злочин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 КК України, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища - карається штрафом від 17 000 до 25 500 гривень, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно п. 1 Примітки ст. 368 КК України, неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, більша від 1 700 грн., а неправомірна винагорода у великому розмірі вважається вигода, більша від 3 400 грн., а неправомірна винагорода в особливо великому розмірі вважається вигода, більша від 8 500 грн.

Так, за отримання хабара у сумі від 1 700 грн. до 3 400 грн. ви можете бути позбавлені волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отримання неправомірної винагороди, згідно ч. 3 ст. 368 КК України, у великому розмірі, тобто на суму від 3 400 до 8 500 гривень, або якщо таку винагороду отримала службова особа, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або якщо отримання такої неправомірної винагороди поєднане з її вимаганням, - тягне за собою позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

І, відповідно, якщо хабарник отримує неправомірну винагороду у розмірі більшій від 8 500 гривень, тобто  в особливо великому розмірі і така особа займає особливо відповідальне службове становище, - може наступити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Щодо особливо відповідального службового становища - тут все просто, особи, що займають таке особливо відповідальне службове становище перелічені у, примітці до статті 368 КК України з відповідними посиланнями на різні закони.

Найпоширенішими на практиці є кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 і ч. 3 статті 368 Кримінального кодексу України і дуже часто стоїть питання, як правильно кваліфікувати таке правопорушення. Принципова різниця в санкціях між ч.2 і ч.3 даної статті полягає у конфіскації майна за частиною 3 і є справді принциповою для багатьох чиновників!!!

Найпоширенішими на практиці є кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 і ч. 3 статті 368 Кримінального кодексу України і дуже часто стоїть питання, як правильно кваліфікувати таке правопорушення. Принципова різниця в санкціях між ч.2 і ч.3 даної статті полягає у конфіскації майна за частиною 3 і є справді принциповою для багатьох чиновників!!!

Частіше всього приходиться доказувати факт того, що особа, яка отримала неправомірну винагороду, не вимагала її від особи, що давала хабара. Адже у 80 % справ, саме цей момент є наріжним каменем у кваліфікаціях.

Факт вимагання дуже складний з точки зору доказування та документування. Таке доказування за часту лягає на плечі сторони захисту. З одного боку, особа, яка давала службовцю хабар, ніколи не зізнається, що давала його за власної волі і дасть показання про те, що з неї стали вимагати хабара. З іншого боку, слідчі, отримавши показання хабародавця зразу ж змінюють попередню кваліфікацію з ч.2 на ч.3 і вважають протокол допиту хабародавця достатньою підставою для цього.

Отже, із досвіду та практики випливає, що така ознака, як “ВИМАГАННЯ ХАБАРА”, може бути поставлена в провину за наявності трьох основних чинників:

1)ініціатором давання (одержання) хабара є службова особа – хабароодержувач;

2)пропозиція про давання (одержання) хабара має характер вимоги (примусу), що підкріплюється: або

     а)відкритою погрозою, або

     б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з вимогою хабароодержувача;

3)дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем і, головне, мають протиправний характер та спрямовані на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.

Правильне визначення меж вимагання хабара пролягає через зміст прав та інтересів особи (їх законність чи незаконність), можливість реалізації (захисту) цих прав та інтересів за допомогою хабара, законність чи незаконність дій службової особи, якими вона погрожує, у разі відмови від давання хабара, а також через спрямованість погроз службової особи на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.

Так, Верховний Суд України у одній із своїх потанов констатував, що вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги, уникнути заслуженої відповідальності, тощо. На відміну від цього, у разі, якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів, дії одержувача хабара слід розглядати як такі, що поєднані з вимаганням останнього.

Вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги, уникнути заслуженої відповідальності.

Тобто законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом дачі хабара, є однією із основних і обов’язкових ознак вимагання.

У контексті написаного вище, можна зробити такий висновок:

Якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів, дії одержувача хабара слід розглядати як такі, що поєднані з вимаганням останнього. На відміну від цього, вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги тощо.

І на останок хочеться зазначити, якщо ви не службова особа і вам не пропонують і не дають неправмірних винагород, а навпаки, життя Ваше склалось таким чином, що Вам потрібно давати хабарі, читайте наступні статті на офіційному сайті юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”, підприсуйтесь на розсилку або звертайтесь до нас за телефонами (095) 04-14-113; (093) 488-88-22; (066) 807-45-35 і Ви отримаєте кваліфіковану консультацію адвокатів.

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статтей 79 та 791 Земельного кодексу України відповідно).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Прес-служба

Юридичної компанії «Альфа Лекс Консалтинг»