2015 - 2016 роки знаменуються боротьбою з корупцією і хабарництвом.

“ПО-НОВОМУ” створено чимало органів державної влади, які показово борються з корупцією, а слідчі дії по відношенню до хабарників здійснюють за участі камер та представників мас-медіа.

Перше, і головне, що треба знати - питання отримання хабара регулюється статтею 368 Кримінального кодексу України “прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою”.

Тобто, називати хабар хабарем є не зовсім коректно, правильніше буде - одержання неправомірної винагороди.

Тепер давайте визначимось із відповідальністю за такий злочин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 КК України, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища - карається штрафом від 17 000 до 25 500 гривень, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Згідно п. 1 Примітки ст. 368 КК України, неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, більша від 1 700 грн., а неправомірна винагорода у великому розмірі вважається вигода, більша від 3 400 грн., а неправомірна винагорода в особливо великому розмірі вважається вигода, більша від 8 500 грн.

Так, за отримання хабара у сумі від 1 700 грн. до 3 400 грн. ви можете бути позбавлені волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отримання неправомірної винагороди, згідно ч. 3 ст. 368 КК України, у великому розмірі, тобто на суму від 3 400 до 8 500 гривень, або якщо таку винагороду отримала службова особа, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або якщо отримання такої неправомірної винагороди поєднане з її вимаганням, - тягне за собою позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

І, відповідно, якщо хабарник отримує неправомірну винагороду у розмірі більшій від 8 500 гривень, тобто  в особливо великому розмірі і така особа займає особливо відповідальне службове становище, - може наступити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Щодо особливо відповідального службового становища - тут все просто, особи, що займають таке особливо відповідальне службове становище перелічені у, примітці до статті 368 КК України з відповідними посиланнями на різні закони.

Найпоширенішими на практиці є кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 і ч. 3 статті 368 Кримінального кодексу України і дуже часто стоїть питання, як правильно кваліфікувати таке правопорушення. Принципова різниця в санкціях між ч.2 і ч.3 даної статті полягає у конфіскації майна за частиною 3 і є справді принциповою для багатьох чиновників!!!

Найпоширенішими на практиці є кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 і ч. 3 статті 368 Кримінального кодексу України і дуже часто стоїть питання, як правильно кваліфікувати таке правопорушення. Принципова різниця в санкціях між ч.2 і ч.3 даної статті полягає у конфіскації майна за частиною 3 і є справді принциповою для багатьох чиновників!!!

Частіше всього приходиться доказувати факт того, що особа, яка отримала неправомірну винагороду, не вимагала її від особи, що давала хабара. Адже у 80 % справ, саме цей момент є наріжним каменем у кваліфікаціях.

Факт вимагання дуже складний з точки зору доказування та документування. Таке доказування за часту лягає на плечі сторони захисту. З одного боку, особа, яка давала службовцю хабар, ніколи не зізнається, що давала його за власної волі і дасть показання про те, що з неї стали вимагати хабара. З іншого боку, слідчі, отримавши показання хабародавця зразу ж змінюють попередню кваліфікацію з ч.2 на ч.3 і вважають протокол допиту хабародавця достатньою підставою для цього.

Отже, із досвіду та практики випливає, що така ознака, як “ВИМАГАННЯ ХАБАРА”, може бути поставлена в провину за наявності трьох основних чинників:

1)ініціатором давання (одержання) хабара є службова особа – хабароодержувач;

2)пропозиція про давання (одержання) хабара має характер вимоги (примусу), що підкріплюється: або

     а)відкритою погрозою, або

     б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з вимогою хабароодержувача;

3)дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем і, головне, мають протиправний характер та спрямовані на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.

Правильне визначення меж вимагання хабара пролягає через зміст прав та інтересів особи (їх законність чи незаконність), можливість реалізації (захисту) цих прав та інтересів за допомогою хабара, законність чи незаконність дій службової особи, якими вона погрожує, у разі відмови від давання хабара, а також через спрямованість погроз службової особи на заподіяння шкоди правам та законним інтересам хабародавця.

Так, Верховний Суд України у одній із своїх потанов констатував, що вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги, уникнути заслуженої відповідальності, тощо. На відміну від цього, у разі, якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів, дії одержувача хабара слід розглядати як такі, що поєднані з вимаганням останнього.

Вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги, уникнути заслуженої відповідальності.

Тобто законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом дачі хабара, є однією із основних і обов’язкових ознак вимагання.

У контексті написаного вище, можна зробити такий висновок:

Якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів, дії одержувача хабара слід розглядати як такі, що поєднані з вимаганням останнього. На відміну від цього, вимагання хабара виключається, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги тощо.

І на останок хочеться зазначити, якщо ви не службова особа і вам не пропонують і не дають неправмірних винагород, а навпаки, життя Ваше склалось таким чином, що Вам потрібно давати хабарі, читайте наступні статті на офіційному сайті юридичної компанії “АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ”, підприсуйтесь на розсилку або звертайтесь до нас за телефонами (095) 04-14-113; (093) 488-88-22; (066) 807-45-35 і Ви отримаєте кваліфіковану консультацію адвокатів.

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

Згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у власність громадянам земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Кодексу.

Відповідно до вимог частин шостої – дев’ятої цієї статті громадяни, в тому числі військовослужбовці, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, – із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури (стаття 186-1 Кодексу). Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107–115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з статтями 125, 126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Звертаємо увагу, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно з підпунктом 6-1 пункту 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445, підпунктом 4.32 пункту 4 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 10 травня 2012 року № 258, зареєстрованим в Мін’юсті України 30 травня 2012 року за № 852/21164, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов