Політологи-експерти та фахівці визнають, що з усіх реформ які належать здійснити в Україні, основною і ключовою є реформування місцевого самоврядування і децентралізація влади. Саме громадам ми завдячуємо, що збереглися як народ і утверджуємось сьогодні як політична нація. Цей історичний досвід виживання в часи смут та небезпек ми повинні використати уже в своїй незалежній Державі, поставивши громаду як фундамент її будови. Повсюдність місцевого самоврядування, фінансова спроможність та інфраструктурна достатність громад, відповідальність органів місцевого самоврядування перед громадою і державою це основа цього фундаменту.

Децентралізація влади, це перенесення центру тяжіння від центральних органів влади, які акумулювали в собі весь фінансовий, ресурсний і дозвільний потенціал на рівень функціонування місцевого самоврядування.

Час нам з вами переймати європейський досвід, який диктує, що тільки через ефективне самоврядування, тільки через активність місцевої громади, через забезпечення її фінансовим ресурсом можна змінити Україну. Всі зміни, які триватимуть певний період часу базуються насамперед  на добровільному, усвідомленому об’єднані. Більшість із нас розуміє, що об’єднання територіальних громад необхідне, але це об’єднання повинно бути таким, щоб надати новоутвореній громаді всі можливості реалізувати ті завдання, які поставлено перед нею.

На даний час територіальні громади абсолютно обмежені в коштах. А нова об’єднана територіальна громада має можливість отримати той бюджет, який буде забезпечувати її потреби. Відповідно до чинного законодавства, об’єднана територіальна громада з 2016 року отримає 60 % податку на доходи фізичних осіб, 25% - екологічного податку, 5 % - акцизного податку з реалізації підакцизних товарів, 100 % - єдиного податку, 100 % - податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, 100 % - податку на майно. Крім цього деякі місцеві збори та платежі не будуть іти в центральний бюджет, а лишатимуться на місцях. Це дасть територіальній громаді фінансову основу для самостійності.

Добровільне об’єднання територіальних громад – це тривалий процес, який може завершитися, за прогнозами експертів, за півроку. Після погодження територіальних громад на об’єднання вони подають свої узгодженні пропозиції обласній адміністрації, яка дає їм юридичну оцінку. Потім проводиться обговорення цих ініціатив у територіальній громаді, знову ухвалюють рішення про згоду на об’єднання, потім сесія обласної ради схвалює рішення про  утворення такої територіальної громади і оголошуються місцеві вибори.

Крім Закону України «Про об’єднання територіальних громад», є ще Методика формування спроможних територіальних громад. Вона визначає кордони територіальної громади за відстанню і за часом надання послуг.

Велике значення має й те хто очолить територіальну громаду і по-новому гляне на її розвиток. Для цього нам потрібні справжні лідери – чесні, перспективні, спроможні, вперті.

Одним з важливих напрямків розвитку територіальних громад є їх співробітництво. Закон України «Про співробітництво територіальних громад» (17 червня 2014 р.) є основним нормативно-правовим актом, на підставі якого має здійснюватися співробітництво.

Отже, ключові постулати співробітництва територіальних громад:

1.Співробітництво передбачає відносини між двома або більше територіальними громадами. Максимальна кількість територіальних громад законодавчо необмежені;

2.Відносини здійснюються на договірних засадах у визначених Законом формах;

3. Метою співробітництва є: забезпечення соціально-економічного, культурного розвитку територій, підвищення якості надання послуг населенню, ефективне виконання органами місцевого самоврядування визначених законом повноважень.

Отже, співробітництво між громадами має свій логічно обгрунтований кінцевий сенс, той підсумковий результат, за для якого територіальні громади вступили у відносини на договірних засадах. Це означає, що передбачені Законом механізми об’єднання наявних у територіальних громадах ресурсів мають призвести до більш ефективного виконання органами місцевого самоврядування визначених законом повноважень, що забезпечать соціально-економічний та культурний розвиток територій.

Пам’ятаєте зі школи? Герой твору Марка Кропивницького сказав : «Дві голови – два розума, п’ять голів – громада, а громада – великий чоловік»…

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

На сьогоднішній день однією з найбільш важливих та актуальних реформ в Україні є реформа місцевого самоврядування, основним аспектом якої є децентралізація влади. Яка ж мета цієї реформи та чого від неї чекати?

В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято ряд базових нормативно-правових актів, які створюють правові та фінансові підвалини діяльності органів місцевого самоврядування.

Але від часу прийняття Конституції України та базових нормативно-правових актів з питань місцевого самоврядування розвиток його фактично здійснювався лише на рівні територіальних громад міст обласного значення, оскільки більшість територіальних громад через їх матеріально - фінансову базу виявилися неспроможними виконувати всі повноваження органів місцевого самоврядування.

В Україні створено близько дванадцяти тисяч територіальних громад у більш як 5 тисяч громад, чисельність жителів становить менш як 3 тисячі осіб, з них у 4509 громадах – менш як одна тисяча осіб, а у 1110 громадах - менш як 500 осіб. У більшості з них не утворено виконавчі органи відповідних сільських рад, відсутні бюджетні установи тощо.

Удосконалення потребує і система територіальної організації влади з метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком. Проведення нових структурних реформ дасть змогу досягти стійкого економічного ефекту, а також позбавить можливості незаконної приватизації земель, вирубки лісів, захистить селян від корупції місцевих чиновників та поліції. Реформа робить ставку на передачу повноважень громадам, тобто нам з вами.

Реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади буде здійснюватися з дотриманням наступних принципів: верховенства права, відкритості, прозорості та громадської участі, повсюдності місцевого самоврядування, доступності публічних послуг, підзвітності та підконтрольності органів і посадових осіб, правової, організаційної та фінансової спроможності місцевого самоврядування, державної підтримки, партнерства між державою та місцевим самоврядуванням, сталого розвитку територій.

Реалізація Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні здійснюватиметься двома етапами:

І етап: зміни до Конституції України; розробка проектів та актів законодавства щодо запровадження механізму народовладдя; створення законодавчої основи для реалізації права територіальних громад на добровільне об’єднання; врегулювання нової системи адміністративно-територіального устрою; здійснення моделювання адміністративно-територіальних одиниць у регіонах.

ІІ етап: уніфікація та стандартизація публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування; проведення інституційної реорганізації органів місцевого самоврядування; проведення місцевих виборів; удосконалення системи планування території громад.

Під контроль місцевого самоврядування попадуть такі основні сфери, як: місцевий економічний розвиток; розвиток місцевої інфраструктури; планування розвитку громад; забудова територій; благоустрій; соціальна допомога; культура і спорт; освіта; медицина; муніципальна поліція; ЖКГ; пасажирські перевезення.

Фінансування цих заходів здійснюється з державного та місцевих бюджетів у межах асигнувань , що передбачаються у бюджетах відповідних територіальних громад на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги.

Ця реформа необхідна для того аби Україна стала ефективною державою, а українські громадяни могли обирати собі ефективну та авторитетну місцеву владу, яка має адекватні повноваження, достатні ресурси та буде нести відповідальність перед громадянами та державою.

Юрист загальної практики

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Катерина Овчаренко

Кожному підприємцю має бути відомий основний нормативно-правовий акт у сфері державної реєстрації суб’єктів господарювання, який ще до 2016 року мав назву: Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», та, згідно внесених змін від 26.11.2015 року змінив назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі по тексту – Закон).

Внесені зміни спрямовані на реформування системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації і забезпечення її відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, оптимізацію витрат державних коштів. Серед зміни назви Закону, Закон отримав нову редакцію з новими правилами гри у сфері державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Новизною в зміненому Законі стала відсутність вимог щодо підтвердження відомостей про юридичну особу. Раніше, до внесення змін в Закон, умови статті 19 даного Закону передбачали норму, за якою юридична особа зобов'язана була подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу. У разі ненадходження в установлений строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або у випадку надходження державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, державний реєстратор зобов'язаний був надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

Якщо ж юридична особа протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення не подала реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу, державний реєстратор повинен був внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Враховуючи норми податкового законодавства України, зокрема положень п.п. 5.5, 5.6 «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» від 14.11.2014 року № 1130, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є повідомлення державного реєстратора, відомості з ЄДР щодо наявності запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. За наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) ДПІ приймало рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Тому, несвоєчасне підтвердження або не підтвердження відомостей про юридичну особу мало негативні наслідки для юридичних осіб.

Несвоєчасне підтвердження або не підтвердження відомостей про юридичну особу мало негативні наслідки для юридичних осіб. 

Редакція Закону з 1 січня 2016 року вже не передбачає норм щодо підтвердження відомостей про юридичну особу, що з певному плані полегшує роботу юридичних осіб. Але, Єдиний державний реєстр не отримав відповідних технічних змін щодо виключення з відомостей про юридичну особу інформації про підтвердження юридичною особою відомостей. Тому, в Реєстрі можна було прослідкувати таку дивовижну обставину, за якою відомості про юридичну особу були не підтверджені, в той час, як фактично підтвердити такі відомості вже немає можливості, адже Закон таких дій не передбачає. Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 06 січня 2016 року № 15/5 затверджено нові заяви про проведення реєстраційних дій, серед яких відсутня заява про підтвердження відомостей про юридичну особу. Деякі підприємці зіштовхнулись з такою проблемою, коли до 2016 року державний реєстратор вніс до Єдиного державного реєстру запис про те, що відомості про юридичну особу не підтверджені, або юридична особа не перебуває за місцем знаходження. Такі дані про юридичну особу можуть негативно впливати на податковий статус, зокрема є підставою для анулювання статусу платника ПДВ. Все це неоднозначно підтверджує прийняття в державі норм без попереднього налаштування їх майбутнього виконання.

Внесення даних про непідтвердження відомостей про юридичну особу є підставою для анулювання статусу пратника ПДВ.

Тому, юридичним особам приходилось підтверджувати відомості іншим шляхом - через внесення будь-яких змін до Єдиного державного реєстру (під час внесення змін до ЄДР відомості про юридичну особу підтверджувались автоматично). Після внесення таких змін в Єдиному державному реєстрі щодо відомостей про юридичну особу у графі «Статус відомостей про юридичну особу» автоматично відбувались зміни з «відомості не підтверджено» на «відомості підтверджено». Вихід із ситуації знайшли, але… Як відомо, статтею 36 Закону з 1 січня 2016 року запроваджено плату у сфері державної реєстрації та встановлено адміністративний збір за проведення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, у розмірі 0,3 мінімальної заробітної плати. Тому, на початку 2016 року підтвердити відомості юридичній особі коштувало 413,40 грн. Виходом із ситуації стало внесення змін до відомостей про юридичну особу щодо зміни інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою (за умовами ст. 36 Закону такі зміни є безкоштовними).

Підсумовуючи все вищесказане, можна однозначно стверджувати, що зміни у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо підтвердження відомостей про юридичну особу мають позитивний характер, спрощують роботу та зменшують навантаження в роботі юридичних осіб, але отримали незаплановані результати для суб’єктів господарювання.

Зміни щодо підтвердження відомостей про юридичну особу мають позитивний характер, спрощують роботу та зменшують навантаження в роботі юридичних осіб.

Партнер практик корпоративного, медичного та договірного права,

Михайло Сілкін 

Дуже поширеною є ситуація, коли у сільській місцевості люди живуть у будинках десятки років, але не мають жодних документів, які б підтверджували право власності на їхнє житло. Як наслідок виникає купа проблем, починаючи від укладення договорів з РЕСом на постачання світла, Облгазом на постачання газу тощо, не кажучи вже про процедуру спадкування, дарування чи продажу такого будинку.

Якщо звернутися до букви Закону, то така нерухомість, на яку не оформлено права власності не являється майном людини, яка в ньому проживає і визнається самочинно збудованим. А отже, враховуючи докорінні зміни у законодавстві, які відбуваються сьогодні, рано чи пізно вас і вашу родину можуть з нього виселити.

Для того, щоб оформити всі необхідні права на ваше житло вам варто пройти чимало дорогих та складних процедур і лише пройшовши всі ці кола бюрократичного пекла ви зможете спати спокійно у своїй оселі. Враховуючи, що будинки у сільській місцевості рідко перевищують 300 кв.м. і були збудовані до 2011 року, ми розкажемо саме про таку категорію приміщень. Отже, з чого варто починати?

Перше, що вам необхідно – це здійснення технічної інвентаризації вашого будинку. Технічна інвентаризація це абсолютно не складна процедура, яка полягає у виїзді техніка (експерта) з інвентаризації до вашого домоволодіння і здійснення замірів всіх об’єктів нерухомості, як всередині так і ззовні, які знаходяться на вашому подвір’ї (будинок, комора, погріб, гараж, вигрібна яма тощо). Такі техніки є як в обласному бюро технічної інвентаризації (БТІ), так і в приватних організаціях, які займаються такими роботами. Що цікаво, приватні експерти та організації зроблять інвентаризацію вашого домоволодіння набагато швидше, якісніше і дешевше, порівняно з БТІ. Після виїзду техніка та здійснення замірів ви маєте отримати технічний паспорт, у якому буде зазначене ваше прізвище як замовника, будуть зроблені креслення вашої ділянки і усіх споруд на вашій ділянці. Перевірте, щоб на технічному паспорті була відмітка про технічне обстеження будинку. Термін здійснення інвентаризації та виготовлення технічного паспорту займе у вас не більше 10 днів.

Наступний ваш крок – це Державна архітектурно-будівельна інспекція (Держбудінспекція). До Держбудінспекції треба зібрати наступний перелік документів: 1) документи на землю  (акт чи свідоцтво про право власності на землю або договір оренди земельної ділянки, або довідку з сільської ради про те, що у вас немає заборгованості зі сплати податку на землю); 2) технічний паспорт з проведеною інвентаризацією; 3) декларацію про готовність будинку до експлуатації (заповнити її вам можуть допомогти працівники Держбудінспекції). Протягом 10-ти робочих днів, Держбудінспекція зареєструє подану вами декларацію і видасть вам її з відміткою про реєстрацію. З цього моменту ви офіційно повідомили органи державної влади про те, що ваша нерухомість існує і ви маєте на неї певні права.

Наступний державний орган, куди вам треба звернутись – це Державна реєстраційна служба речових прав на нерухоме майно Кіровоградського районного управління юстиції (реєстратор). До державного реєстратора ви маєте подати заяву про реєстрацію права власності (за необхідності, з відповідними додатками – про це треба буде попередньо дізнатись у реєстратора). Разом із такою заявою вам необхідно буде подати реєстратору технічний паспорт на ваш будинок, зареєстровану декларацію, копію вашого паспорта. Інколи реєстратор може вимагати від вас документи на землю під вашим будинком. Не дивлячись на те, що така норма законом прямо не передбачена, ми не радимо доказувати свою правоту, адже простіше надати документ і швидше зареєструвати своє право. Строки такої реєстрації 14 днів, і відповідно до закону не можуть бути більшими.

Також. Хочемо наголосити на тому, що здійснення процедури реєстрації права власності (отримання свідоцтва про право власності), а також отримання витягу про державну реєстрацію права власності в державному реєстрі буде платним, однак вартість таких платежів не перевищить 300 гривень.

Таким чином, користуючись нашими порадами, всього за півтора – два місяці ви можете набути право власності на свій будинок і назавжди себе убезпечити від небажаних конфліктів і непорозумінь стосовно права вашого проживання в ньому. Наша мета – це захист ваших прав!

Більш детальну інформацію з цього приводу ви можете отримати за телефонами (095) 04-14-113, (093) 488-88-22 або на сайті http://www.alc-kr.com.ua

Керуючий партнер

ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ «АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ»

Роман Попов

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Водночас земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частини перші статтей 79 та 791 Земельного кодексу України відповідно).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об’єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Також пунктом 5 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено, що видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до абзацу першого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Пунктом 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, встановлено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Прес-служба

Юридичної компанії «Альфа Лекс Консалтинг»

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

У випадку, коли житловий будинок офіційно не розділений, за загальним правилом частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників (частина перша статті 357 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 361 Цивільного кодексу України передбачено право співвласника самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Для розпорядження своєю часткою кожен співвласник може вимагати виділення своєї частки. У випадку, коли співвласників є двоє, настає поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Тому, згідно з вимогами чинного законодавства, для передачі права власності на половину будинку іншій особі необхідно здійснити виділення частки, (фактично поділ будинку з наступною реєстрацією цієї частки в бюро технічної інвентаризації), та отримати відповідну довідку відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Після отримання відповідної довідки необхідно укласти договір про поділ нерухомого майна. Відповідно до частини третьої статті 367 Цивільного кодексу України договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. Відповідно до частини третьої статті 88 Земельного кодексу України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки складу земельної ділянки. Згідно з положеннями частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти. Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України «Про землеустрій» з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

Керуючий партнер

Юридичної компанії Альфа Лекс Консалтинг

Роман Попов

Верховна Рада України прийняла новий Закон в архітектурно-будівельній галузі, яким передбачила нововведення в архітектурну та містобудівну сфери.

Перші принципові зміни стосуються структури органів архітектурно-будівельного контролю і їх повноважень.

Відтепер:

1. Міські органи архітектурно-будівельного контролю, щодо об’єктів, розташованих в межах міст:

• Оформлюють дозволи на виконання підготовчих та будівельних робіт;
• Приймають в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти І, ІІ, ІІІ, IV категорій складності.

1. Сільські і селищні органи архітектурно-будівельного контролю, щодо об’єктів, розташованих в межах сіл та селищ:

• Оформлюють дозволи на виконання підготовчих та будівельних робіт;
• Приймають в експлуатацію закінчені будівництвом об’єкти І, ІІ, ІІІ категорій складності.

3. Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю займається:

• об’єктами І, ІІ, ІІІ, IV, V категорій складності, розташованими за межами населених пунктів або на території кількох адміністративно-територіальних одиниць;
• Всіма об’єктами V категорії у межах населених пунктів;
• Всіма об’єктами IV категорії, що знаходяться в межах сіл та селищ.

Другим принциповим нововведенням є визначення на рівні закону чіткого переліку документів, на підставі яких видається дозвіл на виконання будівельних робіт.

Третє, і найцікавіше – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!

Скасовано адміністративну відповідальність за неподання або несвоєчасне подання інформації про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт та про введення в експлуатацію об’єкта, закінченого будівництвом.

Однак! є відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання приписів інспектора з будівельного нагляду, що видані у процесі здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов

Представники влади довго обіцяли якимось чином посприяти в узаконенні об’єктів нерухомого майна, і нарешті звершилось. Державна архітектурно-будівельна інспекція України разом з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства презентувала покроковий план для легалізації самобуду.

Пропонуємо Вашій увазі план легалізації нерухомого майна, щоб переглянути його або завантажити достатньо натиснути "PLAN".

Керуючий партнер ЮРИДИЧНОЇ КОМПАНІЇ "АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ"

Роман Попов

З усіх питань щодо оформлення права власності на земельну ділянку жителі Кіровоградщини можуть звертатися за місцем розташування ділянки до органів земельних ресурсів, які працюють у всіх містах і районах області.

У зв’язку з прийняттям нового законодавства процедура оформлення землі спрощена: коли сформована й узгоджена землевпорядна документація щодо виділення ділянки, державний кадастровий реєстратор здійснює її державну реєстрацію протягом 14 календарних днів із дня реєстрації відповідної заяви.

Для держреєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстраторові подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за встановленою формою, оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, електронний документ (обмінний файл у форматі XML), документ, що підтверджує оплату послуг із державної реєстрації ділянки, вартість послуги — 53 гривні.

Кадастровий реєстратор за допомогою  програмного забезпечення присвоює кадастровий номер земельній ділянці, відкриває поземельну книгу та вносить відомості до неї, робить позначку на документації із землеустрою про проведення перевірки електронного документа й внесення відомостей до Державного земельного кадастру — ДЗК, надається витяг із ДЗК для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку.

Після реєстрації ділянки в ДЗК проводиться держреєстрація права власності на новостворену земельну ділянку, отриману в результаті «приватизації». Її проводить Державна реєстраційна служба за місцезнаходженням ділянки. Заявник може самостійно подати необхідні документи до реєстраційної служби або уповноважена особа.

Документи, які необхідно подати для проведення державної реєстрації прав, — заява про державну реєстрацію, копія документа, що посвідчує особу заявника, копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держреєстром фізичних осіб, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Держреєстру прав — 120,00 грн., та про сплату держмита — 121,80 грн., рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов

З усіх питань щодо оформлення права власності на земельну ділянку жителі Кіровоградщини можуть звертатися за місцем розташування ділянки до органів земельних ресурсів, які працюють у всіх містах і районах області.

У зв’язку з прийняттям нового законодавства процедура оформлення землі спрощена: коли сформована й узгоджена землевпорядна документація щодо виділення ділянки, державний кадастровий реєстратор здійснює її державну реєстрацію протягом 14 календарних днів із дня реєстрації відповідної заяви.

Для держреєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстраторові подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за встановленою формою, оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, електронний документ (обмінний файл у форматі XML), документ, що підтверджує оплату послуг із державної реєстрації ділянки, вартість послуги — 53 гривні.

Кадастровий реєстратор за допомогою  програмного забезпечення присвоює кадастровий номер земельній ділянці, відкриває поземельну книгу та вносить відомості до неї, робить позначку на документації із землеустрою про проведення перевірки електронного документа й внесення відомостей до Державного земельного кадастру — ДЗК, надається витяг із ДЗК для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку.

Після реєстрації ділянки в ДЗК проводиться держреєстрація права власності на новостворену земельну ділянку, отриману в результаті «приватизації». Її проводить Державна реєстраційна служба за місцезнаходженням ділянки. Заявник може самостійно подати необхідні документи до реєстраційної служби або уповноважена особа.

Документи, які необхідно подати для проведення державної реєстрації прав, — заява про державну реєстрацію, копія документа, що посвідчує особу заявника, копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держреєстром фізичних осіб, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Держреєстру прав — 120,00 грн., та про сплату держмита — 121,80 грн., рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Керуючий партнер

Юридичної компанії АЛЬФА ЛЕКС КОНСАЛТИНГ

Роман Попов